хотіла побачити. Ледве сівши, я почув електричний удав в серце. Якийсь голось сказав мені: „Вона тут“. Я повернувсь. Графиня була в глибині ложі, схована в темряві нижнього ярусу. Мій погляд не вагався, мої очі з неймовірним зором знайшли її відразу, моя душа, як комашина на свічку, полинула до її життя. Як були застережені мої почуття? Буває таке інтимне тремтіння, що здивовує поверхових людей, та, проте, ці вияви нашої внутрішньої природи такі прості, як звичайні явища нашого зовнішнього видовища, — і я не здивувався, а розгнівався. Моє вивчання нашої, так мало дослідженої, моральної могутности, служило для того, щоб примусити мене бачити в моїй пристрасті живі докази моєї системи. Цей союз ученого й закоханого, справжнього поганства і наукового кохання, мав у собі щось чудне. Наука часто задоволяється тим, що доводить до розпачу коханця, але коли йому спадає на думку, що він переміг, то наука одкидається далеко геть, як прийшло щастя. Федора побачила мене і стала серйозна, — я їй заважав. В першому антракті я пішов до неї з візитою; вона була сама; я залишився. Хоч ми ніколи не говорили про кохання, але я передчував розмову. Я ніколи ще не виявляв своєї таємниці. Проте між нами існувало якесь вижидання: вона звіряла на мене свої проєкти розваг і, якось по-товариському турбуючись, питала мене напередодні, чи прийду я на другий день; коли робила дотепні зауваження, вона радилась зо мною поглядом, немов би хотіла подобатись тільки мені: коли я сердився, вона ставала ласкавою; коли вона напускала сердитий вигляд, я, до певної міри, мав право розпитувати її; коли ж я був винуватий у чомусь, то вона довго примушувала просити до того, поки пробачить. Ці сварки, в які ми втяглися
124
