Сторінка:Бальзак. Шагреньова шкура (1929).djvu/112

Цю сторінку схвалено

обличчя її тоді було дивно похоже на шляхетну голову, якою Карло Дольчі хотів репрезентувати Італію. Моя жорстока пам'ять викликала переді мною цю дівчину серед достатків мого життя, як допікання совісти, як образ чесноти. Але покиньмо бідну дитину на її долю. Як би вона не була нещасна, я, принаймні, привів її від жахливої бурі до пристановища і не затяг її в моє пекло.

До останньої зими моє життя було спокійне, працьовите, — його кволий образ я хотів тобі намалювати. Перших днів грудня місяця 1829 року я зустрів Растиньяка; він, не зважаючи на злиденний стан мого одягу, взяв мене під руку й спитав про мою фортуну, справді, по-братерському. Піддавшися спокусі світських манір, я коротко оповів йому і своє життя, і свої надії. Він почав глузувати, називаючи мене разом і геніяльною людиною, і дурнем. Його гасконський голос, його досвід у світі, багатство, якому він був завдячений вмінню жити, непереможно вплинули на мене. Растіньяк пророчив, що я вмру в шпиталі невизнаним, як божевільний, малював мою власну процесію, віщував злиденне життя. Він забалакав зо мною про шарлатанство з тією любою красномовністю, що робить його таким чарівним. Всіх геніяльних людей він показав мені шарлатанами. Він сказав, що мені бракує одного почуття, яке й буде причиною моєї смерти, коли я залишусь сам на вулиці Кордьє. З його слів, я мусив був увійти в світ, привчити людей вимовляти моє ім'я й відмовитись від смиренного слова „добродію“, яке не личить великій людині за життя.

— Дурні, — крикнув він, — називають це ремесло інтригою, моральні люди його одкидають зовсім, як легковажне життя, та не спинятимемось на людях, звернімось до наслідків. Ти працюєш, ну, так ти нічого

110