погляди, і визнали в ньому з величности мовчазної іронії, з елегантної убожности його одягу свого князя. Молодик, справді, мав фрак гарного смаку, але сполучення жилету з його краваткою було надто дбайливо збережено, що навряд чи в нього була білизна. Його красиві, як у жінки, руки були сумнівної чистоти; нарешті, вже два дні він не носив більше рукавичок. Якщо круп'є і сами льокаї затремтіли, так це через те, що чарівність чесности квітла місцями на цих крихких і тонких формах, на цьому білявому й рідкому, кучерявому зроду, волоссі. Це обличчя мало тільки двадцять п'ять років, порок був тільки випадком. Молоде життя молодости змагалось тут ще із спустошенням безсилої хтивости. Тьмяність і світло, небуття і існування боролись у ньому, справляючи вражіння одночасно чарівности й жаху. Молодик появився тут, як ангел, що збився без свого сяйва з дороги. Як беззуба баба, що перейнялась жалем до красуні-дівчини, яка марнує свої дні в розпусті, так всі ці заслужені професори пороку й зневаги ладні були закричати новакові: „Геть!“ Він підійшов просто до столу, спинився біля нього, кинув без розрахунку золоту монету, яку тримав у руці і яка покотилась на чорне; потім, як сильні душі, що ненавидять хистливу невідомість, він кинув на круп'є, разом і палкий, і спокійний, погляд. Інтерес цієї ставки був такий великий, що старі не поставили нічого, а італієць, що схопив з фанатизмом пристрасти одну думку, яка йому посміхнулась, поставив свою купу золота проти ставки незнайомого. Банкомет забув сказати свої фрази, які з часом перетворились на сипле й невиразне хрипіння: „Починайте гру! гра зроблена! ставок більш немає!“ Круп'є, байдужий до втрати чи виграшу охотників до цих похмурих насолод, розклав
9
