поволі набирає мужности, — це вища радість над усі земні радощі, це божественна насолода. Наука надає якихось чар нашому оточенню. Убогий стіл, на якому я писав, і коричневий сап'ян, що вкривав його, п'яно, ліжко, крісло, чудні візерунки шпалер, мебля — всі ці речі ожили і стали для мене любими друзями, мовчазними товаришами мого майбутнього; скільки разів я одкривав їм свою душу, дивившись на них. Часто блукаючи очима по облупленому карнизі, я знаходив новий розвиток думок, дивні докази своєї системи чи слова, які я вважав вдалими, щоб передати думку, що її досі майже неможливо було переказати. Розглядаючи мої речі, я в кожній меблі вбачав свою фізіономію, свою вдачу; часто вони балакали зо мною; і коли над дахами сонце з вечірнього пругу кидало на моє вікно несміливе проміння, вони обарвлювались, блідли, блищали, сумували чи раділи, завжди дивуючи мене новими ефектами. Ці дрібні випадки самотнього життя, непомітні для людської уваги, часто втішають в'язнів. А я хіба не був у полоні думки, хіба я не був в'язень системи, хоч мене й підтримувала перспектива життьової слави. Коли мені щастило щось перемогти я цілував ніжні руки тієї багатої й елегантної жінки з дивними очима, яка повинна була потім колись мені пестити волосся, тепло промовляючи:
— Ти дуже мучився, мій бідний ангеле!
Я взявся за два великих твори. Комедія за кілька день повинна була дати мені славу, багатство й доступ до того світу, де я хотів знову з'явитися, користуючись королівськими правами геніяльної людини. Ви всі бачили в цьому шедеврі справжню дитячу нісенітницю, первісні помилки молодика, який щойно закінчив коледж. Ваші жарти підрізали крила творчим ілюзіям,
102
