за цю мансарду з жовтими й брудними стінами, що смерділи злиднями й чекали на якогось вченого жильця. Дах, замість стелі, поволі спускався, і крізь роз'єднані черепиці можна було бачити небо. Місце було для одного ліжка, столу, кількох стільців; під гострим кутом даху можна було поставити п'яно. Бідна жінка була не така багата, щоб обмеблювати цю клітку, гідну Plombi[1] Венеції, і через це вона ніяк не могла її здати. Якраз виключивши з продажу рухомого майна всі речі, що мали для мене особисте значіння, я хутко сторгувався з моєю господинею і другого дня вже оселився там. Я прожив у цій повітряній труні до трьох років, працюючи без перерви, і день і ніч, з такою охотою, що робота здавалась мені найкращою справою, найкращим виходом людського життя. Спокій і мовчазність, потрібні для вченого, мають щось приємне, одухотворене, як кохання. Вправа думки у відшукуванні ідей, спокійні наукові спостереження дають нам такі невимовні насолоди, як усе те, що торкається розуму, що явища його недоступні для нашого зовнішнього почуття. Тому ми завжди примушені пояснювати таємниці розуму матеріяльними порівняннями. Задоволення плавати в озері чистої води серед скель, гаїв та квіток, на самоті, під пестощами теплого вітерця дасть неукам тільки кволий образ того щастя, що сповнювало мене, коли я купався в промені невідомого світла, коли я слухав грізні й невиразні голоси надхнення, коли в мій тремтливий мозок лилися думками образи з невідомого джерела. Бачити, коли в полі людських абстракцій думка сходить, підноситься, як те ранкове сонце, як те світило, потім росте, як дитина, вистигає,
101
- ↑ Plombi — середньовічні олов'яні італійські тюрми.
