відчули якесь жахливе почуття. Чи треба бути дуже нещасним, щоб викликати жаль, чи дуже кволим, щоб збудити симпатію, чи мати зловісний вигляд, щоб затремтіли душі в цій залі, де мука повинна бути німа, злидні — веселі, відчай — чемний. Отже, все це було в новому відчутті, що схвилювало ці крижані серця, коли ввійшов молодик. Але хіба кати часом не плакали над дівами, що їхні біляві голови мусили одрубати за гаслом революції?
З першого погляду грачі прочитали на обличчі новака якусь жахливу таємницю; його молоді риси огорнув серпанок меланхолійної чарівности, його погляд свідчив про даремні зусилля, про тисячу обдурених надій. Похмура байдужість самогубства оповила це чоло матовою, хворобливою блідістю, гірка посмішка рисувалась у кутках його вуст, а обличчя виявляло покірливість, на яку важко було дивитись. Якийсь таємний геній блищав у глибині цих очей, затуманених, мабуть, втомою від насолод. Чи, може, це був бешкет, що наклав своє брудне тавро на це шляхетне обличчя, колись чисте й сяйливе, а тепер занедбане? Ті жовті круги, що обводили його повіки, і червоні плями на щоках лікарі, без сумніву, приписали б хворобі серця або легень, тимчасом як поети захотіли б побачити в цих прикметах виснаження наукою, сліди ночей, що минули при світлі робочої лямпи. Але пристрасть смертельніша за хворобу, хвороба немилосердніша, ніж наука й геній, змінила цю молоду голову, стисла живучі м'язи, скорчила серце, якого тільки злегка торкнули оргії, наука й хвороба. Однаково, як появу славетнього злочинця каторга зустрічає з пошаною, так і тут всі людські демони, досвідчені в муках, побачивши молодика, відчули нечувану скорботу, глибоку рану, яку міряли їхні
8
