Ніхто з челяді до неї не мав приступу. Слугувала їй тільки покоївка. В замку вона вимагала абсолютної тиші, дочка мусіла бавитись десь далі від неї. Їй так важко було терпіти найменший шум, що всі людські голоси, навіть доччин голос, її неприємно вражали. Сусіди дуже цікавились її чуднотами, та коли всі можливі припущення перебрано, і околишні містечка, і селяни про цю хвору жінку перестали думати.
Отже маркіза, покинута на саму себе, могла мовчки жити серед тиші, яку утворила навколо себе, і не мусіла виходити з оббитої шпалерами кімнати, де померла її баба і де вона приїхала померти тихо, без свідків, без набридливості, без фальшивих виявів егоізму, замаскованого в дружбу, які в містах утворюють умирущим подвійну агонію. Жінці цій було двадцять шість років. В ці роки душа, оповита ще поетичними мріями, любить смакувати смерть, коли вона здається їй добродійною. Але з молодими смерть кокетує; вона то підступає до них, то відступає, з'являється і ховається; її повільність їх розчаровує, і через непевність свого завтрішнього дня вони, кінець-кінцем, знову кидаються в світ, де на них, не даючи себе чекати, падає горе, безжальніше за саму смерть. Отже ця жінка, яка відмовилася жити, мала зазнати в самотності всю гіркоту цього даремного чекання й пройти в моральній агонії, яку не урвала бажана смерть, жорстоку школу егоізму, що мусів розтлити її серце й принатурити його до світу.
Ця жорстока й сумна наука завжди є плід нашого першого горя. Маркіза, мабуть, страждала по справжньому один і єдиний раз за свого життя. Справді, хіба не помилкою було б гадати, що почуття повторюються? Хіба не існують вони завжди в глибині серця, один раз виникнувши? Вони затихають і прокидаються залежно від життьових випадків; але лишаються там, і їхня присутність доконечно змінює душу. Отже кожне почуття має тільки один день, один довший чи коротший день своєї першої бурі. Отже горе, найтриваліше з наших почуттів, живе тільки під час свого першого вибуху, а всі дальші його удари слабшають — чи то від звички нашої до його нападів, чи по закону нашої природи, яка
100
