Поміж маленькою річкою Луан та Сеною розкинулась широка рівнина, край якої тягнеться Фонтенеблівський ліс і стоять міста Море́, Намур та Монтеро́. В цій неплідній країні тільки пагорки там і там тішать око та ще де-не-де серед поля ростуть дичині на притулок гайки; а то скрізь безконечні сірі й жовтуваті лінії, властиві обріям Солоньї, Боси та Беррі. Серед цієї рівнини між Море́ та Монтеро́ мандрівник бачить старий замок Сен-Ланж, в'їзд до якого дуже величний і пишний. Тут чудові алеї в'язів, рови, довгі мури огорожі, неозорі сади та розлогі феодальні споруди, що на збудовання їх потрібні були незаконні побори, прибутки з великих фарм, узвичаєні хабарі або великі аристократичні достатки, зруйновані тепер молотом цивільного кодексу. Коли б якийсь мистець або мрійник забився випадково сюди на шляхи з глибокими рівчаками або на вали, що захищають підступ до урочища, то спитав би себе, з якої примхи кинуто цей поетичний замок серед савани хлібів, серед пустелі крейди, мергелю та піску, де завмирає веселість, де неодмінно родиться сум, де душа без кінця стомлюється від безмовної самотини, від одноманітного обрію, від непринадної краси, але любої для серця, що не хоче розради.
В кінці 1820 року, на превелике диво маленькому селу, що стояло за якусь милю від Сен-Ланжа, сюди приїхала молода жінка, що славилась у Парижі своєю вродою, поставою та розумом і соціальне становище та достатки якої відповідали цій широкій славі. Селяни й хуторяни вже з давніх-давен не бачили господарів у замку. Хоч земля й давала чималий прибуток, а її покинуто під догляд управителя та під охорону старої челяді. Тому подорож пані маркізи викликала певне заворушення в країні. Багато людей зібралося край села й на подвір'ї маленької корчми, що стояла на перехресті шляхів з Немуру та Море́, щоб подивитись на карету, яка сунулась досить поволі, бо маркіза їхала з Парижу своїми кіньми. На передньому місці в кареті покоївка тримала маленьку дівчину, задум-
98
