Вона замовкла, і її рука, якою вона показувала на місто, впала на руку Артурові. Вони мовчки любувалися з краєвиду та краси цієї гармонійної природи. Дзюрчання води, ясність повітря і неба — все відповідало думкам, що роїлися в їхніх люблячих і молодих серцях.
— О, боже мій, як я люблю цей край! — сказала Жюлі в наівному й піднесеному захваті. — Ви тут довго жили? — спитала по паузі.
Від цих слів лорд Гренвіль здригнувся.
— Це отам, — відповів він, сумовито показуючи на горішину при дорозі, — отам я, полонений, уперше побачив вас…
— Так, але тоді я дуже сумувала; ця природа здавалась мені дикою, а тепер…
Вона спинилась; лорд Гренвіль не зважився глянути на неї.
— Це вам зобов'язана я цією насолодою, — сказала зрештою Жюлі по довгій мовчанці. — Жити треба, щоб відчувати радощі життя, а я досі була для всього мертва. Ви дали мені більш, ніж здоров'я, ви навчили мене почувати всю ціну…
Жінки мають незрівнянний хист висловлювати почуття, не вживаючи надто яскравих слів; їх красномовність полягає найбільше в тоні, в жесті, в позі та поглядах. Лорд Гренвіль затулив обличчя руками, бо до очей йому підступили сльози. Це ж першу подяку почув він від Жюлі, відколи вона виїхала з Парижу. Вже цілий рік він з цілковитим зреченням лікував маркізу. Вкупі з д'Еглемоном він возив її на води в Екс, потім на берег моря в Рошель. Пильнуючи повсякчасно змін, що його мудрі й прості приписи викликали в зруйнованому організмі Жюлі, він викохував її, мов захоплений садівник рідкосну квітку. Маркіза, здавалось, приймала вправні турботи Артура з усім егоізмом парижанки, звиклої до шани, чи з безтурботністю куртизанки, що не відає ні ціни речей, ні вартості чоловіків і цінує їх залежно від їх користі для себе. Варт відзначити вплив, що справляє на душу місцевість. Якщо на березі річки чи моря нас непоборно охоплює смуток, то на горах за якимсь іншим законом нашої вразливої
83
