волі чоловіка, що силував її погодитись на лікування молодого доктора. Проте вона звірилась лордові Гренвілю тільки після того, як добре вистудіювала його слова та поводження, щоб бути певною, що йому достане великодушності терпіти все мовчки. Вона мала над ним повну владу й надуживала її — адже була жінка!
Монконтур — старовинний замок, що стоїть на білявих скелях, під якими тече Луара, неподалік того місця, де Жюлі спинялася 1811 року. То один з невеличких туренських замків, білих, гарних, в яких вежі оздоблені скульптурою і зубчасті, як малінське мереживо; один з невеличких ошатних замків, що відбиваються в річці разом з своїми шовковичними гайками, виноградниками, западистими шляхами, довгими гратчастими поручнями, продовбаними в скелях льохами, зарослями плющу та кручами. Дахи Монконтура виблискують під сонячним промінням, усе тут горить жаром. Впливи Еспанії квітчають поезією чудове мешкання; вітрець подихає пахощами злотистого дроку й дзвіночків, повітря тут пестливе, земля скрізь посміхається, і скрізь тихі чари огортають душу, нагонять на неі лінощі й закоханість, млость і сонливість. Цей розкішний і ніжний край присипляє болі й збуджує пристрасті. Ніхто не лишається байдужий під цим чистим небом, коло цієї блискучої води. Тут нишкне гонор, тут ви поринаєте в лоно спокійного щастя, як сонце щодня поринає на заході в пурпурові й блакитні завої.
Тихого серпневого вечора 1821 року дві особи вибрались каменистою дорогою, що перетинає скелі, де стоїть замок, і попростували на верховини, мабуть, щоб помилуватись на різноманітні краєвиди, що звідти розгортаються. Ті двоє були Жюлі й лорд Гренвіль, але Жюлі здавалась новою жінкою. У маркізи було свіже обличчя здорової людини. Очі їй, пожвавлені животвірною владою, блищали під вогкою поволокою, що нагадує рідину, яка надає очам дітей непереможної привабливості. Вона широко всміхалася, була щаслива, що живе й розуміє життя. З того, як вона ступала своїми ніжками, легко
81