родно для людини мого становища бути лікарем, але випадково мені довелося вивчити медицину. А я так нудьгую, — мовив він, удаючи холодний егоізм, що мусів прислужитись його намірам, — що мені не шкода згаяти час і мандрівки на допомогу комусь недужому, замість задовольняти якісь дурні примхи. З таких хвороб видужують рідко, бо вони потребують багато турбот, часу й терпіння; а передусім треба мати гроші, мандрувати, ретельно виконувати приписи, які міняються щодня і в яких нема нічого неприємного. Ми обидва дворяни, — сказав він, вживаючи це слово замість англійського «джентльмен», — і можемо порозумітись. Попереджаю вас, що коли ви погодитесь на мої пропозиції, то кожної хвилини будете суддею моєї поведінки. В кожному моєму заході ви будете за порадника, за наглядача, і я поручуся вам за успіх, коли ви мене слухатиметесь. Так, коли ви згодитесь довший час не бути чоловіком пані д'Еглемон, — сказав він йому тихше.
— Певна річ, мілорде, — сказав, сміючись, д'Еглемон, — що тільки англієць міг зробити мені таку дивну пропозицію. Дозвольте мені не відмовитись і не згодитись, я подумаю. До того ж, передусім треба переказати цю пропозицію дружині.
Цю мить Жюлі знову сіла до піано. Вона проспівала арію Семіраміди: «Son regina, son guerriera». Одностайні, але глухі, сказати б, оплески, чемна овація Сен-Жерменського передмістя посвідчили про викликаний нею захват.
Коли д'Еглемон привіз дружину додому, Жюлі з якоюсь тривожною насолодою відчула швидкий успіх своїх намірів. Збуджений ролею, яку вона зараз відіграла, чоловік побажав потішити її вигадкою і почав упадати за нею, як упадав би за акторкою. Жюлі, доброчесній і одруженій, приємно було таке поводження; вона спробувала погратися своєю владою, і в цій першій боротьбі ще раз поступилася через свою доброту; але це була найжахливіша наука, якої вона зазнала від долі. Годині о другій чи третій вранці Жюлі, сумна й замислена, сиділа на подружньому ліжку: бліде світло лампи невиразно освітлювало кімнату,
79
