вееслий пан д'Еглемон. Жюлі хотілось, щоб він помилувався, як спить Елен, але він зустрів захоплення дружини банальною фразою:
— В такому віці, — сказав він, — усі діти милі.
Потім недбало поцілувавши дочку в чоло, спустив завіси над колискою, подивився на Жюлі, взяв її за руку й посадив поруч себе на канапу, де вона щойно передумала стільки фатальних думок.
— Сьогодні ти дуже гарна, пані д'Еглемон, — скрикнув він з тою неможливою веселістю, якої порожнечу маркіза так добре знала.
— Де ти був увечері? — спитала вона в нього немов зовсім байдуже.
— В пані де-Серізі.
Він узяв на каміні екран і уважно почав роздивлятися його малюнок, не помічаючи слідів сліз, що його дружина виплакала. Жюлі здригнулась. Бракує слів, щоб описати потік думок, які постали з її серця і які вона повинна була стримати.
— Наступного понеділка пані де Серізі влаштовує концерт і страшенно хоче, щоб ти була. Ти довго не виходила в світ, тому вона й хоче бачити тебе в себе. Це гарна жінка, вона дуже тебе любить. Дуже радий був би, якби ти поїхала; я майже пообіцяв за тебе…
— Поїду, — відповіла Жюлі.
В голосі, виразі й погляді маркізи було щось таке глибоке, щось таке незвичайне, що Віктор, попри всю свою безтурботність, здивовано глянув на дружину. Цього вистачило. Жюлі збагнула, що пані де-Серізі й була та жінка, що відібрала в неї серце її чоловіка. Вона застигла в розпачливій задумі й, здавалось, зосереджено дивилась на вогонь. Віктор крутив між пальцями екран з нудьгуючим поглядом людини, яка, бувши десь інде дуже щаслива, принесла додому втому від того щастя. Позіхнувши разів кілька, взяв у одну руку свічник, другою мляво потягся до дружини й хотів поцілувати її в шию, але Жюлі нагнулась і підставила чоло під цей вечірній поцілунок, машинальний, байдужий поцілунок, що скидався на гримасу
74
