той гороскоп, що колись склав йому тесть, сказавши, що зять його назавжди лишиться в полковниках. По другім повороті Бурбонів, одержавши чин генерал-лейтенанта й знову ставши маркізом, пан д'Еглемон, задумавши дійти перства, засвоїв правила й політику «Консерватора»[1], прикрився потайливістю, за якою нічого не ховалось, зробився поважним, усе розпитував, а сам говорив мало, і був визнаний за людину глибоку. Обкопавшись у ввічливості, озброївшись формулами, завчивши й повторюючи ті готові фрази, які без упину куються в Парижі, щоб дати змогу дурням у дрібній монеті зрозуміти зміст великих ідей та подій, він здобув серед світських людей репутацію знавця й людини з смаком. Затятість аристократичних поглядів створила йому славу людини високодостойної. Коли випадково він робився безтурботним і веселим, яким був колись, інші в нікчемності й безглузді його висловлювань вбачали дипломатично прихований зміст.
— О, він каже тільки те, що хоче сказати, — думали навіть дуже порядні люди.
І якості, і хиби були в добрій послузі. Хоробрість дала йому дуже високу військову репутацію, якої ніщо не спростовувало, бож він ніколи не стояв на чолі командування. Його мужнє й благородне обличчя виявляло широкі думки, і тільки дружині видно було фальш його фізіономії. Чувши від усіх хвалу своїм удаваним талантам, маркіз д'Еглемон і сам, кінець-кінцем, повірив, що належить до найвизначніших людей при дворі, де завдяки своїй зовнішності він зумів сподобатись і де його різноманітні здібності були прийняті без протесту.
Проте вдома пан д'Еглемон був дуже скромний, тут він інстинктивно почував вищість своєї дружини, хоч яка вона була молода; і з цієї несвідомої пошани постала таємна маркізина влада, яку вона змушена була прийняти, не зважаючи на всі спроби ухилитися від цього тягара. Вона зробилася порадницею свого чоловіка, керувала його вчинками й майном. Цей протиприродний вплив був для
68
- ↑ Монархічна газета часів Реставрації.