високий, то гострий розум, мусить мати більше терпіння, ніж широти погляду, більше кмітливості й такту, ніж піднесення й величі в думках. Та проте, хоч як вправно захищають ці самозванці свої вразливі сторони, а їм важко, ошукати своїх дружин, матерів, дітей і друзів дому; алеж усі ці особи майже завжди зберігають таємницю речей, які, до певної міри, стосуються їхньої спільної честі і часто навіть допомагають їм виставлятися перед людьми. Якщо завдяки цій домашній конспірації багато дурнів славиться за визначних людей, то вони компенсують собою визначних людей, яких уважають за дурнів, отже суспільство завжди має ту саму масу видимих здібностей. Подумайте тепер, яку роль мусить грати розумна й чутлива жінка при такому чоловікові; чи не завбачаєте ви життя, повного туги й зречення, за які на цім світі ніщо не може нагородити серця, сповнені любові й ніжності! Коли в таке жахливе становище потрапить сильна жінка, вона виходить з нього злочином, як зробила Катерина II, яку, проте, названо Великою. Та що не всі жінки сидять на тронах, то вони засуджують себе здебільшого на домашні нещастя, які через свою потайність не робляться менше жахливі. Ті, хто шукає на цім світі непосередньої розради в своєму горі, часто тільки міняють одне лихо на інше, якщо хочуть лишитися вірними своїм обов'язкам, або впадають у гріх, коли для власної насолоди ламають закони. Ці міркування можна цілком застосувати до потайної історії Жюлі. Поки панував Наполеон, граф д'Еглемон був одним з багатьох полковників, добрий офіцер для доручень, що міг чудово виконати небезпечний наказ, але був нездатний до будьскільки важливого командування, не викликав ніякої заздрості, уважався за одного з хоробрих молодців, яких любив імператор, і був тим, що військові називають вульгарно «добрим хлопцем». Він не показав себе невдячним перед Реставрацією, що дала йому титул маркіза, і пішов за Бурбонами в Ган[1]. Цим актом логіки й вірності спростовано
67
- ↑ Бельгійське місто, куди втік Луі XVIII, коли Наполеон раптово вернувся до Франції (1815).
