самою рухливістю своїх думок дають нам спосіб на себе впливати.
— О небо! — скрикнула перелякана молода жінка. — Он яке життя! Це боротьба…
— Де завжди треба загрожувати, — сказала герцогиня, сміючись. — Наша влада зовсім штучна. Тим то й не треба допускатись, щоб чоловік зневажав нас — з такого падіння можна підвестися лише огидними заходами. Ходімо, — додала вона, — я зараз дам вам спосіб посадити вашого чоловіка на ланцюга.
Вона підвелася і повела, посміхаючись, молоду й наівну ученицю в шлюбних хитрощах по лабіринту свого маленького палацу. Вони прийшли до потайних сходів, що сполучалися з приймальними покоями. Коли герцогиня відімкнула секретний замок дверей, то спинилася, подивилась на Огюстіну з незрівнянним виразом лукавства і грації.
— Чи бачите, герцог де-Карільяно мене дуже любить, але він не зважується ввійти цими дверима без мого дозволу. А це людина, що звикла командувати тисячами солдатів. Він уміє нападати на батареї, але мене… він боїться.
Огюстіна зідхнула. Вони дійшли до розкішної галереї, де герцогиня підвела художникову дружину до портрета, що Теодор намалював з Огюстіни Гійом ще перед одруженням. Побачивши його, Огюстіна скрикнула.
— Я не знала, що він уже не в мене, — сказала вона. — а… тут!
— Я зажадала його, люба дитино, щоб знати, як далеко може сягнути дурість генія. Рано чи пізно я вернула б його вам, бо я не сподівалася втіхи побачити тут оригінал перед копією. Поки ми скінчимо нашу розмову, я накажу покласти його до вашої карети. Якщо, озброївшись цим талісманом, ви не будете володіти вашим чоловіком сто років, ви не жінка, тоді ви варті будете своєї долі.
Огюстіна поцілувала герцогині руку, а та пригорнула її до свого серця і поцілувала з тим палкішою ніжністю, бо завтра мала її забути. Ця сцена, мабуть, знищила б назавжди щирість і чистоту в жінки, не такої доброчесної,
