опануєте науку цих дрібниць, зрештою, досить важливих. Обстанова для дурнів — то половина життя, тому й талановиті люди бувають дурнями, не вважаючи на свій розум. Але я закладаюсь, що ви ніколи ні в чому не відмовили Теодорові?
— Хіба є змога відмовити в чомусь тому, кого кохаєш?
— Бідна простушко, я вас любитиму за ваші дурниці. Знаєте, чим більше ми любимо, тим менше мусимо показувати чоловікові, а надто своєму чоловікові, як далеко сягає наше почуття. Того, кого більше люблять, більше й тиранять, ще гірше, — покидають рано чи пізно. Той, хто хоче панувати…
— Як то, пані, треба критись, розраховувати, брехати, зробити свій характер штучним, і то назавжди? Як можна так жити? Хіба ви можете?..
Вона завагалася. Герцогиня посміхнулася.
— Моя люба, — сказала велика пані поважно, — шлюбне щастя завжди було спекуляцією, справою, що потребує особливої уваги. Коли ви думаєте про почуття, а я говорю про шлюб, — ми ніколи не зрозуміємо одна одну. Слухайте мене, — вела вона далі, прибираючи довірливого тону. — Я бачила кількох видатних людей нашої епохи. Ті, що оженилися, майже без винятків взяли нікчемних жінок. І ці жінки керували ними, як імператор нами керує, і тих жінок якщо не кохали, то у всякім разі поважали. Я дуже люблю таємниці, особливо ті, що нас стосуються, мене тішить розв'язувати цю загадку. Отже, мій ангеле, ці добрі жінки вміли проаналізувати вдачу своїх чоловіків; вони, не лякаючись, як ви, їхньої вищості, вміло підмітили, яких якостей їм бракує, і чи то в них самих були ці якості, чи вони тільки вдавали, що мають їх, але добрали способу так показувати їх перед своїми чоловіками, що кінець-кінцем здобули від них пошани. Потім, знайте ще, що в душах, які здаються великими, є маленькі зернятка безумства, яке ми мусимо вміти використати. Твердо вирішивши панувати над ними, не відступаючи ніколи від цієї мети, скеровуючи до неї всі наші вчинки, думки, кокетство, ми, зрештою, скоряємо собі ці, надзвичайно примхливі, розуми, що
