Огюстіна одужала, а син її не вимагав уже того невідступного догляду, що забороняє матері розваги, Теодор побажав зазнати насолоди самолюбства, яку дає нам товариство, коли ми з'являємось у ньому з гарною жінкою, предметом заздрості і захоплення. Проходити салонами, з'являючись у них у сяйві, позиченому від слави свого чоловіка, бачити заздрість жінок — було для Огюстіни новими жнивами втіхи, але то був уже останній відблиск, що кинуло їй шлюбне щастя. Вона почала з того, що образила його гордість, коли, не зважаючи на даремні зусилля, виявила своє неуцтво, неправильність своє мови і вузькість своїх поглядів. Подоланий майже два з половиною роки першими поривами кохання, характер Соммерв'є, коли заспокоїлась немолода вже пристрасть, знову вернувся до свого нахилу й звичок, що на хвилину вхилилися від своєї течії. Поезія, малярство й вишукані втіхи уяви мають над високими душами невідбірні права. Ці потреби сильної душі не були придушені в Теодора впродовж цих двох років, вони знайшли тільки нову поживу. Коли він обійшов поля кохання, коли художник назбирав, як діти, троянд та волошок з такою жадобою, що й не помітив, що квіти в його руках уже не вміщаються, — сцена змінилася. Коли художник показував дружині ескізи своїх найкращих творів, вона скрикувала так, як скрикнув би Гійом «Як гарно!» Цей безбарвний захват походив не від свідомого почуття, а лише від віри кохання. Огюстіна любила його погляд над найкращу картину. Єдина велич, яку вона знала, була велич серця. Зрештою, Теодорові стала очевидною жорстока правда: його дружина не розуміла поезії, вона не жила в його сфері, вона не йшла за всіма його поривами в його імпровізаціях, в його радощах і скорботах. Вона не мала високих почуттів, жила в світі реальному, тоді як його голова була в небесах. Звичайні люди не можуть зрозуміти безупинних страждань істоти, яка, бувши зв'язана з іншою найінтимнішими з усіх почуттів, мусить приборкувати найдорожчі зльоти своєї думки й пускати в небуття образи, створені під діянням чарівної сили. Ці муки для неї тим жахливіші, що найперший закон почуття до свого компань-
Сторінка:Бальзак. Тридцятилітня жінка (1934).djvu/440
Цю сторінку схвалено