Сторінка:Бальзак. Тридцятилітня жінка (1934).djvu/439

нічого важкого. Теодор прикрашав кожний день неймовірними візерунками втіхи; йому подобалося зміняти пориви жаги солодкою млостю відпочинку, коли душі так високо підносяться в екстазі, що, здаються, забувають в ньому тілесний зв'язок. Нездатна міркувати, щаслива Огюстіна піддалася хвилястій течії свого щастя, — їй здавалося, що вона ще не все робить, віддаючись дозволеному й святому шлюбному коханню; проста й наівна, вона не знала, зрештою, ні кокетства відмови, ні влади, яку забирає великосвітська дама над чоловіком за допомогою вправних капризів. Вона занадто любила, щоб розраховувати майбутнє, і не уявляла собі, що таке чарівне життя може колинебудь урватися. Щаслива бути всіма радощами свого чоловіка, вона вважала, що це невгасиме кохання завжди буде для неї найкращою прикрасою. До того ж, щастя кохання надало їй такого блиску, що її краса навіяла їй гордості й свідомості, що вона завжди зможе панувати над такою запальною людиною, як пан де-Соммерв'є. Отже, становище одруженої жінки не навчило її нічого іншого, крім кохання. В лоні цього щастя вона лишилася тою несвідомою дівчинкою, що відлюдно жила на вулиці Сен-Дені, і зовсім не подбала засвоїти манери, виховання й тон того кола, в якому мусіла жити. Її слова були словами кохання; вона виявляла в них певну гнучкість розуму і деяку витонченість вислову, але говорила мовою, спільною всім жінкам, коли вони поринають у почуття, яке здаються їхньою стихією. Якщо Огюстіна випадково висловлювала думку, протилежну Теодоровій, молодий художник сміявся з цього, як сміються з перших помилок чужоземця, які зрештою починають обридати, коли той не виправляється. Не зважаючи на таке кохання, на кінець року, як чарівного, так і швидкого, Соммерв'є відчув одного ранку потребу вернутися до своєї роботи й своїх звичок. Його дружина була вагітна. Він побачився з друзями. Під час довгих страждань того року, коли жінка вперше годую дитину, він працював безперечно із запалом, але іноді шукав розваги у великому світі. Найбільше він любив бувати у герцогині де-Карільяно, яка, кінець-кінцем, прихилила до себе славетного митця. Коли