який так добре керував «Пустуном-котом», піддався агресивній спритності пані Роген. Сувора пані Гійом перша добачила в доччиному нахилі мотиви змінити свої принципи й погодилась прийняти де-Соммерв'є, якого вирішила взяти під пильний іспит.
Старий купець пішов до Жозефа Леба й повідомив його, як стоїть справа. О пів до сьомої в їдальні, яку вславив художник, зібралися під скляним дахом пан і пані Роген, молодий художник і його чарівна Огюстіна, Жозеф Леба, що терпляче поставився до свого нещастя, і Віржіні, бо мігрень у неї вже пройшла. Пан і пані Гійом бачили в майбутньому своїх дітей улаштованими, а долю «Пустуна-кота» відданою до вмілих рук. Їхнє задоволення дійшло свого вершка, коли за десертом Теодор подарував їм чудову картину, яку вони не могли побачити і де змальована була внутрішність старої крамниці, що дала стільки щастя.
— Як же гарно! — скрикнув Гійом. — Сказати тільки, що за неї давали тридцять тисяч франків…
— Он видно й пелюстки мого чепця, — додала пані Гійом.
— А ці розгорнуті сукна, — сказав Леба, — так і хочеться взяти в руки.
— Драпування завжди буває гарне, — відповів художник, — ми, сучасні митці, дуже щасливі, що осягнули досконалість античних драпувань.
— Так ви любите драпування?[1] — скрикнув Гійом. — От і добре, хай йому лихо, удармо по руках, мій молодий друже! Якщо ви поважаєте комерцію, ми порозуміємось. Ех! Завіщо її зневажати? З неї світ почався, адже Адам продав рай за яблуко. Правда, то не була добра спекуляція!
І старий купець голосно й щиро засміявся, збуджений шампанським, яке щедро наливав. Полуда на очах у молодого художника була така міцна, що він уважав своїх майбутніх родичів за симпатичних людей. Він навіть розвеселив їх кількома тонкими жартами і всім дуже сподобався.
- ↑ Старий сукнар по своєму зрозумів слово draperie, яке означує і «драпування» і «сукнарство».
