тися більше, ніж ваша мати, носити діаманти, їздити каретою, коли її чоловік має добрий кредит, як от пан Гійом, наприклад? О, я, якби одружився, то бажав би взяти на себе ввесь тягар і бачити свою дружину щасливою. Я не посадив би її в конторі. Бачите, в сукнарській справі жінки тепер не такі потрібні, як колись. Пан Гійом мав рацію робити так, як він робив, а до того ж це був і смак його дружини. Але хай дружина знається трохи на рахівництві, листуванні, роздрібній торгівлі, на замовленнях та своєму господарстві, щоб не бути без діла, — оце й усе. А о сьомій годині, коли крамниця зачинена, я розважатимусь, їздитиму до театру, в гості… Але ви мене не слухаєте?
— Ні, слухаю, пане Жозеф. А що ви скажете про малярство? Це гарна робота?
— Так, я знаю одного маляра, пана Люрдуа, у нього водяться грошенята.
Отак розмовляючи, родина дійшла до церкви Сен-Ле. Тут пані Гійом обняла права і вперше посадила Огюстіну поруч себе. Віржіні сіла на четвертому стільці поруч Леба. Під час проповіді все йшло гаразд між Огюстіною і Теодором. Той, стоячи за колоною, палко молився на свою мадонну, але під час піднесення дарів пані Гійом трохи запізно помітила, що її Огюстіна тримає молитовника догори ногами. Вона збиралася дуже вилаяти її, а потім, спустивши свій вуаль, перестала читати й подивилась у тому напрямі, куди звертала свої очі її дочка. За допомогою окулярів вона побачила молодого художника, що своєю елегантністю більше нагадував капітана кавалерії у відпустці, ніж купця. Важко уявити собі лють пані Гійом, яка лестила себе тим, що чудово виховала дочок. І от у Огюстіниному серці вона побачила таємне кохання, якого небезпеку прибільшила через свою доброчесність і тямущість. Вона подумала, що дочка отруєна до глибини серця.
— Тримайте передусім вашу книгу, як слід, — сказала вона тихо, але тремтячи від гніву.
Вона враз вихопила винувача-молитовника й поклала його так, щоб літери стояли в ньому правильно.
