в море почуттів, без компасу, він плив нерішуче. Захоплений природною добротою, він почав молоти абищо.
— Ех, хай тобі лихо, Жозефе, ти ж знаєш, що між моїми дітьми ріжниця на десять років? Панна Шеврель не була гарна, але вона не може скаржитися на мене. Зроби, як я. Та не плач же, ну, чи не дурний ти! Це якось влаштується, ми побачимо. Завжди якось то можна вийти із скрути. Ми, чоловіки, не завжди буваємо Селадонами[1] для своїх жінок. Чи чуєш мене? Пані Гійом дуже побожна і… Ну, дитино моя, ти підеш сьогодні до обідні під руку з Огюстіною.
Такі слова кинув навмання Гійом, і вони звеселили закоханого продавця: він уже гадав про Віржіні для одного з своїх товаришів. Виходячи з задимленого кабінету та стискаючи руку своєму майбутньму тестеві, він сказав впевненим голосом, що все влаштується на краще.
— Що подумає пані Гійом?
Ця думка страшенно мучила чесного крамаря, коли він лишився сам.
За сніданком пані Гійом і Віржіні дивилися досить пустотливо на Жозефа Леба, бо крамар їм покищо не сказав нічого про своє розчарування. Продавець, здавалось, був дуже збентежений. Своєю соромливістю він заслужив ласку своєї тещі. Матрона стала така весела, що подивилась на чоловіка з посмішкою і дозволила собі кілька жартів, які з незапам'ятних часів ведуться в таких простацьких родинах. Вона взяла під сумнів зріст Віржіні проти Жозефа Леба, щоб примусити їх помірятися. Ці підготовчі дурнички викликали хмару на батьковому чолі, і він навіть виявив таку прихильність до пристойності, що наказав Огюстіні взяти під руку першого продавця, ідучи до Сен-Ле. Пані Гійом, здивована делікатністю свого чоловіка, похвально хитнула йому головою. Похід рушив у такому порядкові, що не міг викликати ніяких глузливих тлумачень у сусідів.
— Чи не гадаєте ви, панно Огюстіно, — казав, хвилюючись, продавець, — що купецька дружина може розважа-
- ↑ Герой пастушого роману французького письменника Оноре д'Юрфе (XVIII ст.) «Астрел», солодкавий платонічний коханець.
