відведене було й місце для його дружини під маленькою аркою в стіні. Гійом дивився на нумеровані теки, стрічки, інструменти, залізо для штампування сукна, каси, всі речі давнього походження, і йому здавалося, що бачить себе перед викликаною тінню Шевреля. Він присунув собі того самого стільчика, де сидів колись перед своїм небіжчиком хазяїном. Цього стільчика, оббитого чорною шкірою з вилізлим по кутках, але нерозгубленим кінським волосом, він поставив тремтячою рукою на те саме місце, де його ставив попередник. Потім з невимовним хвилюванням смикнув дзвоник, що висів якраз у головах ліжка Жозефа Леба. Коли рішучий удар завдано, старий крамар, для якого ці спогади, певна річ, були занадто важкі, взяв кілька одержаних векселів і дивився на них, нічого не бачачи, коли це раптом увійшов Жозеф Леба.
— Сідайте тут, — сказав йому Гійом, показуючи на стільчика.
Тому, що старий сукнар ніколи не запрошував його сідати при собі, Жозеф Леба здригнувся.
— Що ви думайте про ці векселі? — спитав Гійом.
— Їх ніколи не сплатять.
— Чому так?
— Бо я знаю, що Етьєн і товариство позавчора платили золотом.
— Ох, ох! — скрикнув сукнар. — Треба бути дуже хворим, щоб показувати свою жовч. Поговорім про інше. Жозефе, інвентар уже скінчений.
— Так, хазяїне, і дивіденд з найкращих, які ви тільки мали.
— Та не вживайте цих нових слів. Скажіть, прибуток, Жозефе. Ви знаєте, мій хлопче, що цими наслідками ми трохи й вам зобов'язані? Тому я не хочу, щоб ви одержували платню. Пані Гійом подала мені думку запропонувати вам частину прибутку. Ну, Жозефе, «Гійом і Леба», — хіба ці слова не утворять гарну торговельну фірму? Можна було б додати «і товариство», щоб заокруглити напис.
Сльози виступили на очах у Жозефа Леба, хоч він старався заховати їх.
