вість і його за це присвятили до таємниць фірми, одержував вісімсот франків нагороди за свої труди. На деякі родинні свята його нагороджували подарунками, яким лише зморщена й суха рука Гійомової дружини надавала ціни: плетеним гаманцем, напханим бавовною, щоб можна було побачити його ажурний малюнок, міцно сплетеними шлейками або кількома парами панчіх з грубого шовку. Іноді, правда дуже рідко, цьому першому міністрові дозволяли взяти участь у родинних розвагах, — або поїхати за місто, або після місяців чекання використати своє право і замовити ложу на п'єсу, яку в Парижі вже забули. Щождо трьох інших крамарчуків, то мур пошани, що відділяв колись майстра-сукнаря від його учнів, стояв міцно між ними й старим купцем, і, здавалося, їм легше було б украсти штуку сукна, ніж порушити цей священний етикет. Така ріжниця може здатися сьогодні смішною, але ці старі фірми були школами звичок і чеснот. Хазяїн усиновляв своїх учнів, за їхню білизну дбала хазяйка, вона її латала й навіть поновлювала. Захворює крамарчук, він стає об'єктом справжніх материнських піклувань. За важкої хвороби хазяїн витрачає свої гроші, запрошуючи найвидатніших лікарів, бо він відповідає не лише за звичаї і знання цих молодиків перед їхніми батьками. Коли один з них, чесний характером, зазнавав якогось лиха, старі крамарі вміли оцінити розум, розвинений ними, і не вагаючись, звіряли на нього щастя своєї дочки, як раніш своє добро. Гійом був один з таких старовинних людей, і хоч він мав чудноти, але мав також і всі якості. І ось Жозеф Леба̀, його перший продавець, сирота й без достатку, був, на його думку, майбутнім женихом для Віржіні, його старшої дочки. Але Жозеф зовсім не поділяв думок свого хазяїна, хоч і знав, що той за ціле царство не віддасть заміж другої дочки перед першою. Нещасний продавець почував, що його серцем цілком заволоділа Огюстіна, молодша.
Щоб зрозуміти це почуття, що виросло потай, треба докладніше обізнатися з механізмом необмеженої влади, яка керувала домом старого сукнаря.
