багаті подарунки. Коли ж його товариші могли йому сплатити лише довгостроковими векселями, він указував на свого нотаря, як на покладливу людину, і вмів двічі використати товаришів-боржників. Такий спосіб примушував крамарів з вулиці Сен-Дені говорити, як приказку: «Боронь вас боже від Гійомого нотаря!» — коли хотіли означити невигідне дисконто. Старий крамар ніби чарами з'явився на порозі своєї крамниці в ту хвилину, коли зник служник. Гійом глянув на вулицю Сен-Дені, на сусідні крамниці і на погоду, як людина, що висіла в Гаврі й бачить Францію після довгої подорожі. Добре переконавшись, що ніщо не змінилося під час сну, він лише тоді помітив прохожого на варті. Той і собі розглядав патріарха сукнярства, як Гумбольт — першого електричного угря, коли побачив його в Америці. Гійом носив широкі штани з чорного оксамиту, кольорові панчохи й чотирикутні черевики з срібними застібками. Сурдут з чотирикутними фалдами, з чотирикутними полами й чотирикутним коміром огортав його трохи зігнуту постать у зеленувате сукно, прикрашене білими металевими гудзиками, поруділими від ужитку. Сиве волосся було рівно зачесане й пригладжене на жовтому черепі, що скидався від того на зоране поле. Зелені, немов висвердлені, очі блищали під двома дугами, що злегка червоніли, бо брів не було зовсім. Турботи поклали йому на чолі горизонтальні зморшки, такі самі рясні, як складки на його вбранні. Це бліде обличчя виявляло терплячість, торговельну мудрість і ту хитру жадібність, якої вимагають справи. Тоді не так рідко, як тепер, траплялися старі родини, де, як дорогі традиції, зберігалися звичаї і характерні костюми їхньої професії, що серед нової цивілізації залишилися, як допотопні рештки, що Кюв'є знайшов у каменярнях. Голова сім'ї Гійом був одним з цих поважних охоронців старовинних звичаїв: в нього часом прохоплювався жаль, що немає «міського голови», а про присуд торговельного суду він ніколи не говорив інакше, як називаючи його «консульським вироком». Вставши, за звичкою, першим у домі, він чекав, не сходячи з місця, приходу трьох крамарчуків, щоб покартати їх за спізнення. Ці молоді учні
Сторінка:Бальзак. Тридцятилітня жінка (1934).djvu/411
Цю сторінку схвалено