Ось уже два місяці, як я змагаюся. Що робити?.. Серце моє знемоглося, я шукаю дружнього серця, щоб крикнути йому: що робити?»
Я нічого не відповів йому.
Через два місяці газети повідомили, що на англійському кораблі прибула на батьківщину дружина графа Октава; повернулася вона до своєї родини після цілої низки пригод, вигаданих так влучно, що ніхто їх не заперечував. А прибувши до Генуї, я дістав листа з повідомленням, що графиня щасливо породила своєму чоловікові сина. Дві години просидів я з цим листом у руках отут, на цій самій терасі. Через два місяці, з настирливих порад графа Октава й панів де-Гранвіля та де-Серізі, моїх заступників, зажурений смертю дядька, я погодився одружитись.
Через півроку після Липневої революції я одержав ось цього листа, що закінчує історію того подружжя.
- «Пане Моріс!
Я вмираю, хоч і стала матір'ю, а може саме через це. Я добре відограла до кінця мою жіночу роль: зрадила чоловіка, зазнала радощів, таких самих справжніх, як сльози, що їх проливають у театрі акторки. Я вмираю за суспільство, родину, шлюб, як перші христіани вмирали за бога. Не знаю, через що саме я вмираю, щиро дошукуюсь цього, бо я ж не вперта; але я хочу пояснити свою недугу вам, що привели до мене небесного сцілителя, вашого дядька, чиєї поради я послухалася. Він був моїм духівником; я доглядала його під час його останньої хвороби, і він відкрив мені небо, наказавши мені й далі виконувати мій обов'язок. І я той обов'язок виконувала.
Я не ганю тих, хто забуває, я захоплююся з них, як із сильних потрібних натур; але сама я нездужаю на спогади. Я не могла вдруге відчути те кохання серця, що ототожнює нас з коханою людиною. До останньої хвилини, ви знаєте це, я волала до вашого серця, на сповіді, до свого чоловіка: «Згляньтеся!» — але ніхто мене не пожалів. Що ж, я вмираю. Вмираю з нечуваною відвагою. Жодна куртизанка
