Сторінка:Бальзак. Тридцятилітня жінка (1934).djvu/393

вітру. Якщо ж колись згодом ви, впевнившись, що ви в себе вдома так само, як були в своїм павільйоні, схочете ще інших елементів щастя, втіхи, розваг, то самі по своїй уподобі поширите коло їх. Материнська ніжність не знає ні зневаги, ні жалю; що вона таке? Любов без бажання. Так от, моє захоплення приховає усі почуття, які могли б здатися вам образою! Отак ми зуміємо бути благородними одне з одним. Ваша зичливість сестри, ніжний розум подруги цілком задовольнять честолюбство того, хто хоче бути вам за товариша, і ви зможете змірити його кохання по тому, яких зусиль він докладатиме, щоб його від вас заховати. Ні ви, ні я не знатимемо ревності до минулого, — ми обоє досить розумні, щоб дивитися лише вперед. Отже, ви в себе вдома, у вашому готелі, почуватимете себе так само вільною, як на вулиці Сен-Мор; але до всього цього матимете законного заступника, якого змушуєте тепер до лицарських любовних подвигів, пошану, яка надає жінкам такого блиску, і багатство, яке дозволить вам зробити стільки доброго! Оноріно, коли вам захочеться прощення, хоч і непотрібного, ви попросите його, вас до нього не змушуватиме ні закон, ні церква, воно залежатиме від вашої гордості, від власної вашої волі. Всього того, що лякає вас, могла б боятися моя дружина, але не подруга й сестра, до якої я муситиму виявляти найдобірнішу ввічливість. Для мого щастя досить, щоб щасливою були ви. Хіба я не довів цього за сім років? Запорукою того, що я сказав, Оноріно, можуть бути всі ті квіти, що ви виробляли, а я зберігав, як найкоштовніший скарб, обливаючи своїми слізьми; в цих квітах, як у реліквіях перуанців, заховано всю історію нашого горя. Якщо ця таємна угода вас не задовольнить, дитя моє, я просив святу людину, що передасть вам мого листа, не замовляти за мене й слова. Я не хочу завдячувати вашим поворотом ні страхові, навіяному вам церквою, ні наказові закону. Тільки від вас самої я хочу здобути те просте й скромне щастя, якого прошу. А якщо ви й надалі схочете примусити мене до похмурого, позбавленого братерської посмішки життя, яким я живу вже дев'ять років,