цікавить — про перелюб! Мій дядько вказав на суперечність, яку під впливом революційних бур законодавці Кодексу встановили між цивільним та церковним законом і з якої, на його думку, походило все лихо.
— Для церкви, — сказав він, — перелюб є злочин, а для ваших суддів він лише провина. Перелюб везуть каретою до виправної поліції, замість садити на лаву підсудних. Наполеонівська державна рада, перейнята поблажливістю до злочинної жінки, виявила свою неспроможність. Хіба не слід було б у цьому питанні погодити цивільний закон з церковним і засилати, як це колись було, злочинну дружину на все життя до манастиря?
— До манастиря! — відказав пан де-Серізі. — То треба було б спершу створити манастирі; адже за тих часів з них поробили казарми. Та й подумайте, пане абат, чи годиться давати богові те, чого не хоче суспільство?
— О, — мовив граф де-Гранвіль, — ви не знаєте Франції! Чоловікам дали право скаржитись, а за цілий рік немає й десятьох скарг за зраду.
— Пан абат проповідує з власної дзвіниці, — сказав граф Октав, — бо хто ж, як не Ісус Христос, утворив перелюб? На Сході, в цій колисці людства, жінка була тільки насолодою, була річчю; від неї не вимагали ніяких чеснот, крім покори та вроди. Поставивши душу над тіло, сучасна европейська родина, дочка Ісусова, вигадала незламний шлюб, перетворила його на таїнство.
— О, церква усвідомлювала всі труднощі, до яких це призводить! — скрикнув пан де-Гранвіль.
— Ця установа утворила новий світ, — посміхаючись казав далі граф, — але побут цього світу ніколи не буде побутом тих країв, де жінка на сьомому році вже дозріла, а на двадцять п'ятому вже більше, як стара. Католицька церква забула про потреби цілої половини земної кулі. Отже, говоритимемо лише про Европу. Вища чи нижча від нас жінка? Ось як мусимо ставити питання. Якщо жінка нижча від нас, то, підносячи її так високо, як це робить церква, треба встановити й жорстоку кару за перелюб. Колись так воно й було. Манастир або смерть — от і все
