розкритими, як рот, що хоче відповіді й ніби говорить: «Кажи ти перший!» Іноді граф Октав впадав у розпач, ставав ніби здичавілим і похмурим. Якщо вияв такого настрою впливав на мене, як образа, він умів швидко зміняти його, не перепрошуючи мене, але всією своєю поведінкою наближаючись до христіанської покори. Коли я по синівському прив'язався до цієї людини, цілком таємничої для мене, але такої зрозумілої для людей, яким слово «оригінал» цілком пояснює всі сердечні загадки, тоді я змінив увесь лад у його господі. Граф зовсім нехтував власні інтереси, його недбалість у провадженні своїх господарських справ сягала до глупоти. Маючи близько ста шестидесяти тисяч франків ренти, крім платні на посадах, з яких три не підлягали законові про сполучення, він витрачав шістдесят тисяч, з яких щонайменше тридцять ішло на челядь. Наприкінці першого року я повиганяв усіх цих шахраїв і попросив його світлість, щоб він використав свій вплив і допоміг мені добрати йому челядь з пристойних людей. Наприкінці другого року, граф, краще доглянений і краще обслужений, тішився з усіх вигод сучасного комфорту; він виїздив добрими кіньми, що належали кучерові, якому я щомісяця сплачував певну суму за кожного коня; прийомними днями його обіди, які постачав за помірну ціну Шеве, здобували доброї слави господареві; а звичайними днями страву готувала добра куховарка, яку вишукав мені мій дядько, а до послуг їй були дві перемивальниці; господарські витрати, за винятком тих сум, що йшли на придбання різних речей, не перевищували тридцяти тисяч франків; челяді в нас і служників побільшало, але це повернуло готелеві всю його поезію, бо цьому палацові, такому чудовому й величному в своєму занепаді, бракувало охайності.
— Тепер я не дивуюся, — сказав він, довідавшись про ці наслідки, — що мої слуги забагатіли. За ці сім років у мене було двоє кухарів, і кожен тепер має власний ресторан!
— За ці сім років ви витратили триста тисяч франків, — відказав я, — і ви, суддя, що підписуєте в суді вироки злочинцям, самі потурали злодіям у власному домі.
