Сторінка:Бальзак. Тридцятилітня жінка (1934).djvu/333

піклувався мною. Вийшов я з колегії таким чистим, яким виходить пройнятий вірою семінарист з манастиря св. Сульпіція. Моя мати, вмираючи, ублагала дядька не змушувати мене до духовного сану, але я був такий побожний, як і ті, що готуються до чернецтва. Отже, я пурхнув з колегії, мов той півник із затишного сідала, якщо вжити тут цього старовинного мальовничого вислову. Поважний абат Лора пригрів мене й дав мені змогу вивчати право. Чотири роки я вчився, здобуваючи всіх потрібних знань, щоб осягнути всі ступені. Працював я чимало і, головно, поза межами сухої юриспруденції. Через те, що в колегії я жив у директора, я не мав змоги тоді читати щось, отож тепер, надолужуючи, задовольняв свою спрагу, поглинув кілька сучасних шедеврів, а тоді взявся до письменства всіх минулих віків. Я до нестями захопився театром, довгий час бігав туди щодня, хоч дядько дав мені лише сто франків на місяць. В наслідок такої ощадливості, до якої спричинялося те, що щирий старик надто любив допомагати бідним, юнацькі апетити ніколи не виходили з належних меж. Коли я вступав на посаду до графа Октава, я не був уже невинний, але свої нечисленні пригоди в цій галузі вважав за злочини. Дядько мій — це був справжній ангел, і я так боявся, щоб не завдати йому прикрості, що жодного разу за всі чотири роки не ночував десь поза його домом. Цей добряга не лягав спати, поки я не повертався додому. І цим материнським піклуванням він мав змогу вдержати мене на віжках більше, ніж усіма казаннями й докорами, що на них такі щедрі будні багатьох молодиків з пуританських родин. Я жив відлюдно, осторонь від усіх різноманітних кіл, що входять до складу паризького суспільства; я знав лише дам поважної верстви та тих міщаночок, що траплялися мені на очі, коли я виходив на прогулянку або бував у театрі, але й тут це було на віддалі партеру й театральних лож. Якби за тих часів хтось сказав мені: «Ви побачите Каналіса чи Каміллу Мопен» — мене б кинуло в жар. Славетні люди стояли в моїй уяві на одному рівні з богами, — вони не ходили, не розмовляли й не їли так, як звичайні.