Коли французи подорожей не люблять так само, як англійці в них кохаються, мабуть, і ті й ті по своєму мають рацію. Скрізь можна натрапити на місцевість, кращу від Англії, а чарівність Франції десь інде знайти надто важко. Деякі країни часом бувають напрочуд мальовничі і комфорту в них більше, ніж у Франції, яка в цій справі аж надто повільно поступає. Часом вони відзначаються пишнотою, величністю, разючою розкішшю, їм не бракує витворності й благородства, але розумового життя, жвавості думки, вмілості в розмові й того витонченого смаку, що притаманні Парижеві, кмітливого розуміння того, що лише думають, але не висловлюють, того хисту схоплювати найменший здогад, що становить чи не половину цілої французької мови, — всього цього ніде більше не знайдеш. Тим то француз, що його гумор і так мало хто розуміє, на чужині сохне, мов дерево, пересаджене з рідного грунту. Еміграція не по душі французькому народові. Чимало з французів, саме тих, за кого тут оповідатиметься, признаються, що почували радість, побачивши митних чиновників своєї батьківщини, — а це може здатися найсміливішою гіперболою патріотизму.
Цей коротенький вступ призначається на те, щоб французи, яким доводилося подорожувати, пригадали величезне задоволення, яке вони іноді почували, коли в салоні якогось дипломата, ніби на оазу серед пустелі, вони натрапляли на дещо від батьківщини; навряд чи зрозуміти це людям, які ніколи не розлучалися з асфальтом Італій-
