рала «Каприз». Він сів, чекаючи відповіді. За годину, як «Каприз» уже скінчено й подружжя мовчки сиділо одне проти одного по різні боки каміну, лакей вернувся з Вальруа й віддав панові його ж листа, що не був розпечатаний. Пан де-Нюель вийшов у суміжний з їдальнею будуар, де поклав, вернувшись з полювання, рушницю і, застрелився.
Ця швидка й фатальна розв'язка, така противна всім звичаям молодої Франції, природна.
Люди, що уважно спостерігали або й самі чарівно зазнали явища, де має місце повна єдність двох істот, зрозуміють цілком це самогубство. Жінка не за один день принатурюється, пристосовується до примх кохання. Насолода, як та рідкосна квітка, потребує піклувань найвигадливішого обробітку; тільки час і згода душ можуть виявити всі її спроможності, породити ті ніжні витончені втіхи, до яких ми переймаємось безліччю забобонів і які вважаємо притаманними тій, чиє серце нас цими втіхами обдаровує. Ця дивна згода, ця релігійна віра й плодотвірна певність, що коло коханої істоти зазнаєш особливого або надзвичайного щастя, становлять почасти таємницю сильної і довгочасної пристрасті. У жінки, що має геній своєї статі, кохання ніколи не стає звичкою; її чарівна ніжність уміє прибиратись у такі різноманітні форми, вона заразом така розумна й любляча, вона докладає стільки мистецтва до своєї природи, або природи до мистецтва, що стає могутня і в спогадах так само, як у своїй присутності. Поруч неї бліднуть усі жінки. Треба боятись утратити таке велике, таке блискуче кохання, або втратити його, щоб пізнати всю його ціну. Та коли, зазнавши його, чоловік сам себе його позбавив задля якогось холодного одружіння, коли жінка, з якою він сподівався знайти такі самі радощі, доводить йому якимись фактами, захованими в темряві подружнього життя, що вони для нього не відродяться; коли на устах йому ще лишається смак небесного кохання, а він задля суспільних химер вразив на смерть свою правдиву дружину, — тоді треба вмерти або визнавати ту матеріалістичну, егоістичну й холодну філософію, що викликає огиду в запальних душах.
