та Жака, її не бачили. Вона вимагала круг себе абсолютної тиші і покидала свої покої тільки для того, щоб сходити до Вальрійської каплиці, куди щоранку приходив сусідній священик правити месу.
День за кілька по одружінні граф де-Нюель упав у ту шлюбну апатію, що може так само дати думку про щастя, як і про нещастя. Мати всім казала: «Мій син цілком щасливий». — Пані Гастон де-Нюель, подібна до багатьох молодих жінок, була трохи безбарвна, лагідна, терпляча; за місяць по одружінні вона завагітніла. Все це відповідало заведеним поняттям. Пан де-Нюель був до неї дуже добрий, тільки став, через два місяці, як покинув маркізу, надто неуважний і задумливий. «Але він завжди був серйозний», — казала його мати.
По сімох місяцях цього теплуватого щастя стались деякі події, які хоч і незначні з вигляду, але призводять до надто широкого буяння думок і виявляють надто велику душевну тривогу, щоб їх просто згадати й полишити кожному тлумачити, як йому здумається.
Одного дня, полювавши на манервільських та вальрійських землях, пан де-Нюель вертавсь парком панії де-Босеан, сказав покликати Жака, почекав його, і коли лакей прийшов, запитав:
— Маркіза й досі любить дичину?
На потвердливу відповідь Жака Гастон запропонував йому чималі гроші в супроводі дуже пристойно придуманих міркувань, щоб добутися від нього невеликої послуги — взяти для маркізи здобуток полювання. Жакові здалося цілком байдужим, чи куріпку, яку їстиме його пані, убив її лісничий, чи пан де-Нюель, бож цей хотів, щоб маркіза не знала про походження дичини. «Дичину вбито на її землях» — сказав граф. Жак кілька день погоджувався на цей невинний обман. Пан де-Нюель зранку рушав на полювання і вертавсь лише на обід, ніколи нічого не вбиваючи. Так минув тиждень. Гастон так осмілів, що написав маркізі листа й послав його. Цього листа йому повернуто нерозпечатаним. Була вже майже ніч, коли маркізин лакей його приніс. Граф раптом кинувся з вітальні, де, здавалось,
