щасливій жінці. Повірте мені, лишімось одне одному чужі. Згодом і ви пізнаєте, що не варто зав'язувати зв'язок, коли він доконечно мусить колись урватися.
Вона легенько зідхнула, її чоло зморщилось, але зразу ж знову прибрало своєї чистої форми.
— Яке страждання для жінки, — сказала вона, — коли вона не може піти за коханим чоловіком в усіх змінах свого життя! Та й у серці в того чоловіка, якщо тільки він справді любить, ця скорбота мусить жахливо лунати… Хіба це не подвійне лихо?
На мить запала мовчанка; потім вона сказала, посміхнувшись і підводячись, щоб підвівсь і гість:
— Ви не думали, йдучи до Курселя, почути тут казання?
Гастон почував себе ту мить ще далі від цієї незвичайної жінки, ніж коли був прийшов до неї. Відносячи чарівність тієї солодкої години до кокетства господині дому, що бажала виявити свій розум, він холодно вклонився віконтесі і в розпачі вийшов. Дорогою барон намагався розгадати справжній характер цього створіння, гнучкого й твердого, як пружина; але він бачив у ній стільки нюансів, що скласти про неї правдиву думку було неможливо. Потім, йому ще бриніли в ухах інтонації її голосу, а рухи, повороти голови, гра очей уставали в пам'яті такі чарівні, що він ще більше закохався від цього розгляду. Краса віконтеси сяяла йому і в темряві, вражіння, які він дістав, знову прокидались у ньому, одне одне викликаючи, і знову спокушали його, виявляючи непомічені спочатку жіночі й розумові чари. Він упав у ту примхливу споглядальність, коли найясніші думки змагаються, розбиваються одна об одну і на мить кидають душу в божевілля. Треба бути молодим, щоб знати й розуміти таємниці тих дифірамбів, коли серце, захоплене найсправедливішими і найбезумнішими помислами, поступається тому з них, що вражає його останнім, думці про надію чи розпач, залежно від невідомої сили. У двадцять три роки над чоловіком майже завжди панує почуття скромності; його, як і дівчину, хвилюють несміливість, ніяковість, він боїться, що висловить
