Гастон належав до тих, хто, вірячи у всемогутність доконечності, ідуть уперед; і в останню мить, ставши перед небезпекою, вони надихаються нею й знаходять сили, щоб її подолати. До свого туалету він доклав особливої пильності. Він уявляв, як і всі молодики, що від добре чи зле зачесаного кучеря залежить його успіх, не відаючи, що в молодих літах усе чарівне й привабливе. До того ж, вишукані жінки, якою була й пані де-Босеан, вабляться лише на чари розуму й на вищість характеру. Великий характер лестить їм гонор, обіцяє їм велику пристрасть і здається спроможним задовольнити вимоги їхнього серця. Розум тішить їх, відповідає їхній тонкій вдачі, додає їм певності, що їх зрозуміють. А чого хочуть усі жінки, як не того, щоб їх тішили, розуміли й обожнювали? Але треба вже добре поміркувати над життьовими речами, щоб зрозуміти те вище кокетство, яке є в недбальстві одягу й розумовій стриманості під час першої зустрічі. Коли ми стаємо такими хитрими, щоб бути добрими політиками, то ми вже надто старі, щоб користуватись своєю досвідченістю. Тим часом як Гастон, не звіряючись на свій розум, надолужував принадами вбрання, пані де-Босеан теж докладала інстинктивно вишуканості до свого туалету й думала, впоряджаючи зачіску: «Я ж не хочу бути страховищем».
В розумі, постаті й манерах пана де-Нюеля була та наівно-оригінальна доладність, що й пересічним думкам та рухам надає якоїсь любості, дозволяє говорити про все і примушує все прощати. Він був освічений, проникливий, з приємним і рухливим, як і його вразлива душа, обличчям. Жага й ніжність світились йому в жвавих очах; і його серце, аж надто добре, тим очам не суперечило. Тож намір, що він замислив, уступаючи до Курселя, гармоніював з природою його відвертої вдачі й палкої уяви. Не вважаючи на сміливість кохання, він не зміг, проте, подолати в собі бурхливий дриж, коли, перейшовши велике, сплановане на взір англійських садів, подвір'я, опинявся в залі, де лакей, спитавши його ім'я і зникнувши, з'явився знов, щоб його провести.
