у Швейцарії 1833 р., і до смерті графа Ганського побачення відбуваються епізодично (в Петербурзі, в Парижі) упереміж з інтенсивним листуванням. Тільки в 1847, 1848–9 році здійснюється його давній проект відвідати Верхівню, де (з інтервалами) прожив Бальзак більше як 21 місяць, з ентузіазмом сповіщаючи своїх паризьких друзів і родичів про красу української природи, багатство Верхівні і … проекти перевозу дубового лісу з України до Франції.
Буржуазні літературознавці приділяють чимало уваги цій сторінці Бальзакового інтимного життя, звеличують і знижують образ Ганської, копирсаються в «пікантних» деталях роману. Для нас цей роман цікавий і знаменний лише в аспекті соціальної біографії Бальзакової, в зіставленні з романами «Людської комедії». Чи кохав Бальзак Ганську? Звичайно. Все його листування сповнене романтичних признань, хоч французькі біографи доводять паралельне існування й інших Бальзакових «романів». Творча палка уява Бальзакова легко підтримувала вогонь колишньої пристрасті, алеж у листах своїх до родичів Бальзак не затаює радості, викликаної близьким здійсненням його мрії про аристократичне життя, про великосвітський салон з чарівною дружиною. Це смішно й воднораз трагічно. «Романтика» якимись непомітними нитками пов'язується з Растіньяковими, Люсьєновими й журналіста Блонде мріями. А соціальне коріння їх у тій атмосфері капіталістичного суспільства, де генії, задихаючись, виснажуючи свій мозок і нерви, можуть тільки мріяти, як прикуті Прометеї, про «волю», про вільну творчість, творчу незалежність. За наших часів про ці мрії песимістично оповідає Драйзер у своїм «Генії», а до нього Е. Золя в «Творчості». Є щось спільне, що, може, важко визначити, в Бальзакових мріях про «Верхівню» і мріях Вотренових — «жити патріархальним життям десь у великому маєтку, так десятин на сотню тисяч, наприклад у Сполучених Штатах, на Півдні… Я великий поет, зауважує Вотрен. Поезій своїх я не пишу, вони в діях і чуттях».
Ми вивчаємо Бальзака не в життьових його діях і чуттях, а в його «поезії», що її він писав, — у романах «Людської комедії». Дії і чуття авторові лише допомагають аналізові творчості, дещо в ній висвітлюють. Французький буржуазний критик Іпполіт Тен писав, що Бальзак це «величезне сховище документів людської душі». Ми не перетворюємо Бальзака на мертве «сховище», на чому добре знається буржуазне літературознавство, ховаючи в «сховищах» діалектику творчості своїх великих письменників, вилучаючи з неї все об'єктивно революційне, загрозливе для існуючого ладу, все те, що дає матеріал для викриття його гнилизни й загнивання. Аджеж Г. Брандеса свого часу непокоїли Бальзакові «вибрики проти лібералів, парламенту». І. Тен закидав Бальзакові, що він «ненавидить наше демократичне суспільство, вибухає лайкою, користуючись із кожної нагоди, проти конституції з двома палатами». Так, справді, Бальзак не поважав ані буржуазної демократії,
