дуже сумну й таку недужу, що не зважився настоювати, щоб вона прийшла завтра обідати з нами.
— З пані де-Шампіньєль? — якось здивовано скрикнула вдова.
— З моєю дружиною, — сказав дворянин спокійно. — Хіба пані де-Босеан не з Бургундського дому? Щоправда, по жіночій лінії; але це ім'я, кінець-кінцем, виправляє все. Моя дружина дуже любить віконтесу, а бідна дама так довго живе самотою, що…
Вимовляючи ці останні слова, маркіз де-Шампіньєль кинув на осіб, що допитливо його слухали, холодний і спокійний погляд; але майже неможливо було вгадати, чи перед нещастям, чи перед вельможністю пані де-Босеан він поступався, чи йому лестило прийняти її, чи він хотів з пихи примусити тутешніх дворян та їх дружин її побачити.
Усі дами, здавалось, радилися, ззираючись між собою; а тоді найглибше мовчання запанувало раптом у вітальні, і їхні пози прибрали ніби ознаку догани.
— Чи не та це пані де-Босеан, що так уславилася своєю пригодою з паном Ахуда-Пінто?[1] — запитав Гастон у особи, біля якої сидів.
— Та сама, — відповіли йому. — Коли маркіз Ахуда одружився, вона оселилася в Курселі; тут її ніхто не приймає. До того ж, вона надто розумна, щоб не почувати фальш свого становища; тож і вона не шукає когось бачити. Пан де-Шампіньєль і кілька чоловіків були представились їй, але вона прийняла лише пана де-Шампіньєля, — можливо через їх свояцтво; вони споріднені через Босеанів. Маркіз де-Босеан-батько був одружений з одною Шампіньєль із старшої галузі. Хоч і вважають, що віконтеса де-Босеан походить з Бургундського дому, алеж ви розумієте, що ми не можемо приймати тут жінку, що відділилась від свого чоловіка. Погляди це старосвітські, але нам достач ще дурного розуму їх держатися. Віконтеса тим більше завинила в своїх пустощах,
- ↑ Див. «Горіо».
