Наваренів, до Гранльє, торкається до Кадіньянів і зачіпається за Бламон-Шоврі. Голова цього славного роду завжди буває завзятий мисливець. Людина без манер, він набридає всім своєю номінальною вищістю; супрефекта терпить так само, як і податок, ніякої нової сили, створеної дев'ятнадцятим століттям, не визнає і вважає за політичну дивовижність, що прем'єр-міністр не дворянин. У його дружини різкий тон, говорить вона голосно, мала прихильників, але регулярно на страснім тижні говіє; дочок виховує кепсько й гадає, що вони завжди будуть багаті з свого імени. А втім, ні чоловік, ні жінка не мають ніякого уявлення про сучасну розкіш; вони зберігають театральні лівреї і держаться старосвітських форм у посуді, в меблях, в каретах, як і в мові та звичаях. А втім, ця пристаріла пишність досить добре сполучається з провінціальною ощадністю. Одно слово, це — дворяни минулого, тільки без ленного податку, без собачих зграй та виложеного галуном убрання; всі вони сповнені взаємоповаги, всі віддані володарям, яких бачать лише здалека. В родині неодмінно животіє дядько чи брат, генерал-лейтенант, кавалер червоної стрічки і царедворець, що ходив до Ганновера з маршалом де-Рішельє, і ви знайдете його тут, ніби загублений листок старого памфлету часів Луі XV.
Цій допотопній родині протистоїть родина багата, але не така старовинна своїм шляхетством. Подружжя виряджається на два зимові місяці до Парижа й привозять звідти скороминущий тон та одноденні пристрасті. Пані — елегантна, але трохи манерна й завжди спізняється з модами. Проте вона глузує з неуцтва, засвоєного її сусідами; посуд у неї модерний, у неї груми, негри, камердинери. Старший син має тильбюрі, нічого не робить, у нього майорат; молодший — кандидат державної ради. Батько, добре обізнаний у міністерських інтригах, розповідає анекдоти про Луі XVIII та пані дю-Кайля; він кладе гроші на п'ять відсотків, уникає розмов про сидр, але часом його ще опадає манія звіряти цифру департаментських багатств; він член генеральної ради, замовляє вбрання в Парижі
