чуючи страшні крики своїх умираючих синів і усвідомлюючи мерзотність того, кого вона кохає. Я не дам і шеляга, щоб полегшити її страждання, і не хочу вас більше бачити тільки тому, що ви допомогли їй…
Граф залишив Біаншона нерухомого, як статуя, і зник прямуючи з хапливістю юнака на вулицю Сен-Лазар; тут він хутко дійшов до невеличкого готеля, де мешкав, і здивовано побачив, що біля його дверей спинилася карета.
— Пан королівський прокурор, — сказав лакей своєму панові, — приїхав уже з годину тому, щоб поговорити з вами й чекає вас у вашій спальні.
Гранвіль зробив знак, щоб слуга вийшов.
— З якої важливої причини ви порушуєте наказ, що я дав своїм дітям — не з'являтися до мене, коли я їх не кличу? — спитав старий у сина, заходячи.
— Батьку, — шанобливо й з дрожем у голосі відповів прокурор, — насмілююсь сподіватися, що ви мені пробачите, коли вислухаєте мене.
— Відповідь ваша пристойна, — мовив граф, — сідайте. — Він указав молодикові на стільця. — Але чи сяду я, чи ходитиму, не звертайте на мене уваги.
— Батьку, — провадив барон, — сьогодні ввечері о четвертій годині один юнак, арештований за чималу крадіжку в одного з моїх приятелів, покликався на вас, назвався вашим сином.
— Як його звати? — запитав, тремтячи граф.
— Шарль Крошар.
— Досить, — сказав батько, владно махнувши рукою.
Гранвіль ходив по кімнаті серед глибокої мовчанки, яку і син боявся порушити.
— Сину мій… (ці слова були сказані таким ніжним і батьківським тоном, що молодий прокурор затремтів), Шарль Крошар сказав правду. Я дуже радий, що ти приїхав сьогодні ввечері, мій добрий Ежене, — додав старий. — Ось значна сума грошей, — сказав він, простягаючи купу кредиток, — ти можеш ужити її так, як уважатимеш за потрібне в цій справі. Я цілком на тебе звіряюся і наперед схвалюю всі твої заходи, як тепер, так і згодом.
279
