— Ну, так, ангеле мій, — мовив Роже по довгій мовчанці, — оце тобі велика таємниця, я жонатий. Але колинебудь, сподіваюся, ми утворимо одну родину. Моя дружина з березня в безнадійному стані; я не бажаю їй смерті, але, коли богові буде вгодно покликати її до себе, гадаю, вона буде щасливіша в раю, ніж у земному житті, яке не зворушує її ні своїми радощами, ні жалями.
— Як я ненавиджу цю жінку! Як могла вона зробити тебе нещасним? А втім, цьому нещастю я завдячую своїм щастям.
Сльози її зразу висохли.
— Сподіваймося, Кароліно, — скрикнув Роже, поцілувавши її. — Не бійся того, що міг сказати той абат. Хоч духівник моєї дружини людина небезпечна своїм впливом у конгрегації, та коли він спробує порушити наше щастя, я зумію вжити заходів…
— Що ж ти зробиш?
— Ми поїдемо до Італії, я втечу…
Крик, що пролунав у сусідньому залі, примусив і Роже, і панну де-Бельфей здригнутися. Обоє кинулися до залу й побачили там знепритомнілу графиню. Коли пані де-Гранвіль очутилась, вона глибоко зідхнула, побачивши себе між графом та своєю соперницею, яку мимоволі зневажливо відштовхнула.
Панна де-Бельфей підвелася, збираючись вийти.
— Ви в себе дома, пані, залишайтесь, — сказав Гранвіль, спиняючи Кароліну за руку.
Прокурор узяв свою півмертву дружину, відніс у карету й сів біля неї.
— Через кого ж це ви бажали моєї смерті? Тікати від мене хотіли? — спитала кволим голосом графиня, дивлячись на свого чоловіка обурено й зажурено. — Хіба я не була молода? Хіба ви не казали, що я вродлива? Що ж ви можете мені закинути? Чи я вас обманила? Чи не була я доброчесною і розважливою дружиною? В моїм серці залишився тільки ваш образ, вуха мої прислухалися тільки до вашого голосу. Якої повинності я не виконала? В чому я вам відмовляла?
269
