суміжний з Палацом правосуддя[1] і що в ньому живуть судді, яких вони щойно одвідали. Чималий сад, з погляду молодої господині, надавав вартості помешканню — діти «якщо небо їх пошле», могли б тут дихати повітрям; подвір'я було широке, стайні чудові. Прокуророві хотілося б оселитися десь у готелі на Шоссе-д'Антен, де все дихає життям і молодістю, де панують повсякчас нові моди, де людність на бульварах елегантна, звідки ближче до театру, ближче до розваг; але мусів піддатися звабам молодої жінки, що вимагала від нього першої поступки, і закопатися в Маре, щоб їй догодити. На своїй посаді Гранвіль мусів тим пильніше працювати, що робота була для нього нова; тому він передусім почав устатковувати свій кабінет та переносити свою бібліотеку. Він скоро влаштувався в кімнаті, яка незабаром була завалена купою справ, а керувати впорядженням дому полишив своїй молодій дружині. Він тим охітніше поклав на Анжеліку турбуватися першими родинними надбаннями, джерелом радості й приємних спогадів для молодих жінок, бо йому соромно було позбавляти її свого товариства частіше, ніж того вимагають закони медового місяця. А освоївшись із своєю роботою, прокурор дозволив дружині витягати себе з кабінету й показувати йому ефект умеблювання й прикрас, які він бачив ще тільки в деталях і частково.
Якщо справедливе прислів'я, що про жінку можна судити, побачивши двері її дому, то обстанова помешкання мусить ще вірніше відбивати її дух. Чи тому, що пані де-Гранвіль не розібралася в несмакові оббивки, чи тому, що на обстанові позначилася її власна вдача, але молодого судовика вразила сухість і холодна врочистість, що панували в його помешканні; він не побачив у ньому нічого добірного, в усьому була недоладність, ні на чому було спочити оком. Дух прямоти і дріб'язковості, що повивав вітальню в Беє, відродився в його готелі під широкими панелями, вирізаними півколом і прикрашеними тими арабесками, що в їх звивчастому плетиві немає
253
- ↑ Будинок, де містяться в Парижі судові установи.
