— Панно Гатієнно, чи не знаєте ви, де книжки із службою богородиці? Дами з конгрегації Святого серця сьогодні влаштовують хресний похід біля церкви.
Гатієнна пішла по книжки.
— Чи довго це триватиме, маленький міліціонере? — запитав у нього граф.
— О, найдовше з півгодини!
— Ходімо подивимося, там є гарненькі жінки, — сказав батько до сина. — До того ж, одвідання собору нам не пошкодить.
Молодий адвокат нерішуче пішов за батьком.
— Що тобі? — спитав його граф.
— Так я, батьку, я… маю рацію.
— Ти ще нічого не казав.
— Так, але я думав про те, що ви з свого колишнього достатку зберегли десять тисяч ліврів ренти, — ви залишите мені їх якнайпізніше, я цього бажаю; але коли ви даєте мені сто тисяч франків на безглузде одружіння, дозвольте попросити у вас тільки п'ятдесят тисяч, щоб уникнути нещастя й користуватися, залишаючись нежонатим, з достатку, рівного тому, який мені може принести ваша панна Бонтан.
— Ти збожеволів?
— Ні, батьку, справа ось у чім. Позавчора міністр юстиції пообіцяв мені посаду в паризькій прокуратурі. П'ятдесят тисяч франків, долучені до того, що я маю, та до моєї службової платні дадуть мені двадцять тисяч доходу. Безперечно, я тоді матиму шанси на багато кращу долю, аніж у шлюбі, бідному на щастя, хоч і багатому на достаток.
— Зразу видно, — мовив батько, посміхаючись, — що ти не жив за старого режиму. Хіба ж нам колинебудь стояла на перешкоді дружина?
— Але, батьку, тепер шлюб зробився…
— А, он воно що! — сказав граф, уриваючи сина. — Виходить, усе те, що співають мені старі товариші-емігранти, то щира правда? Революція заповіла нам, виходить, звичаї без веселості, вона, виходить, заразила юнаків двозначними принципами? Цілком як мій швагер-якобінець,
248
