бачив Анжеліку, і похнюплений погляд та сумний вираз його «дружиноньки» навели його на думку, що її гнітить якийсь невідомий деспотизм.
Прийшовши на сьому вранці до контори поштових карет на вулиці Нотр-Дам-де-Віктуар, молодик потрапив, на щастя, місце в кареті, що вирушала цієї години до Кану.
Молодий адвокат не без глибокого хвилювання побачив дзвіницю собору в Беє. А що ніяка надія ще не ошукала його в житті, його серце розкривалося назустріч чудовим почуттям, що хвилюють юні душі. Після надто довгого бенкету, яким батько та деякі друзі відсвяткували його приїзд, нетерплячого молодика повели до відомого йому будинку на вулиці Тантюр. Серце йому тривожно тріпотіло, коли батько, якого в Беє ще й досі називали графом де-Гранвілем, сильно постукав у ворота, що з них лущилася зелена фарба. Було близько четвертої години. Молода служниця у перкалевому чепці привітала двох панів коротким уклоном і сказала, що панії незабаром вернуться з вечерні. Граф із сином увійшли до низенької кімнати, що правила за вітальню, а скидалася на манастирську прийомну. Панелі з полірованого горіха темнили цю кімнату, де симетрично стояли старовинні крісла й м'які стільці. Кам'яний камін був прикрашений тільки зеленкуватим дзеркалом, а обабіч нього вигиналося покручене гілля старовинних канделябрів, що належали до доби Утрехтського миру[1]. На панелі проти каміна молодий Гранвіль побачив величезне разп'яття з чорного дерева та слонівки, обкладене свяченим букшпаном. Хоч у кімнаті було три вікна, що виходили в провінціальний сад, якого симетричні квадрати були позначені довгими рядами букшпану, але світла в них проходило так мало, що ледве можна було розпізнати на стіні, навпроти цих вікон, три церковні картини, намальовані чиєюсь вправною рукою і куплені, певне, за Революції заходами старого Бонтана, який, будучи округовим начальником, ніколи не забував
245
- ↑ Мирова угода між Францією, Еспанією, Англією та Голландією, якою закінчилась війна за т. зв. «еспанську спадщину». Підписана 1713 р. в голландському місті Утрехті.
