греновій шкірі», він зіставляє Байрона й славетного геолога Кюв'є. «Чи Кюв'є не найбільший поет нашого віку?» — запитує Бальзак: — «Байрон зробив словами деякий моральний струс, але наш безсмертний натураліст відновив цілі світи з побілілих кісток». Кюв'є — «досліджує шматочок гіпсу, помічає на ньому відбиток і кричить: «Дивіться!» І раптом мармур стає твариною, смерть — життям, розгортається цілий світ». 3а методом Кюв'є хоче підійти до «шматочків» життя Бальзак, щоб відтворити «цілий світ». Не тільки обмежений, вузький аналіз, але й широкий синтез — такий є ідеал, за Бальзаком, творчого методу. Адже в 30–40-х роках буржуазія ще сповнена великого фаустівського оптимізму, вона вивчає соціальні факти з тим, щоб упевнено керувати цими фактами, вона створює класову теорію прогресу, політичну суть якої, бачили ми, не приховує Контова соціологія.
Крім Кюв'є, другий великий натураліст надихає Бальзака, це — Сент-Іллер. Сент-Іллер проголосив право описової, спеціальної анатомії на філосовські узагальнення, на певні висновки, на дослідження законів еволюції в природі. Це — традиція французьких буржуазних матеріалістів XVIII в., Гольбаха, Гельвеція, Дідро, а ближчу літературну традицію «Комедії» Бальзака, зокрема його образів «завойовників» Парижу, треба шукати в «Небожеві Рамо» Дідро, творі, що його високо цінив К. Маркс. Дідро вперше створив образ дрібнобуржуазного інтелігента, талановитого невдачника Рамо, його устами подавши чітку характеристику «поверхів» паризького суспільства. Невблаганний «закон конкуренції», релігія золота — до цієї теми перший підійшов Дідро, і гіркі, в'їдливі монологи Рамо вже віщують народження Бальзакового Вотрена.
О. Конт зазначав, що нова філософія, «позитивізм», намагатиметься виявити як у реальному, так і духовному житті «зв'язок кожного з усіма». Те саме завдання ставить собі Бальзак у «Людській комедії». Соціологічно-натуралістична концепція «Людської комедії», як єдиного цілого, оформлюється лише 1842 р. (коли з'являється й синтетична назва всіх написаних і майбутніх романів), алеж до неї Бальзак починає наближатися вже на початку 30-х років, у своїх «етюдах звичаїв», у «сценах», як називає він свої соціальні романи. У передмові до «Людської комедії», посилаючись на Сент-Іллера, він плекає намір простежити розвиток людини, як певної біологічної одиниці в умовах її соціального існування, впливу на неї соціального середовища. Пізніше Золя відзначав невиразність, навіть хаотичність наукових міркувань і тверджень Бальзака у цій його передмові, а втім констатував, що Бальзак перший виявив у «Людській комедії» — «вплив соціального оточення на суспільну одиницю, застосував до роману методу спостереження й експериментальних досліджень»[1].
Завдання простежити «зв'язок кожного з усіма» зумовлює й своєрідний, єдиний в світовій літературі концентричний метод розгор-
- ↑ «Романісти натуралісти».
