до їдальні дати лад усім приготовинам до обіду. То було 6 травня 1822 року, річниця їхньої прогулянки до парку Сен-Ле, під час якої вирішилася їхня доля; тому цей день щороку був святом серця. Кароліна сказала, яку саме білизну треба взяти до столу, розпорядилась відносно десерту. Щаслива з того, що їй доводиться клопотатись задля Роже, вона поклала дочку до гарненької колиски, стала на балконі й незабаром побачила кабріолет, що на нього її друг, дійшовши дозрілого віку, змінив колишнє витворне тильбюрі. Після першого вияву палких ласк Кароліни та маленького пустуна, що називав його татом, Роже підійшов до колиски, полюбувався на сон своєї дочки, поцілував її в чоло й витяг з кишені довгого папера, усипаного чорними рядками.
— Кароліно, — сказав він, — ось посаг панни Ежені де-Бельфей.
Мати з подякою взяла дарчий лист, запис до Книги громадського боргу[1].
— Нащо три тисячі франків ренти Ежені, коли Шарлеві ти дав тільки півтори?
— Шарль, мій ангеле, чоловік, — відповів він. — З нього вистачить півтори тисячі. З такими грішми мужній юнак забезпечений від злиднів. Якщо волею випадку твій син буде нікчемною людиною, я не хочу, щоб він міг робити дурниці. Якщо буде він честолюбний, то такий невеличкий достаток навіє йому нахил до праці. Єжені — жінка, їй потрібен посаг.
Батько почав гратися з Шарлем, чиї незмушені ласки свідчили про незалежність і волю його виховання. Ніякий страх сина перед батьком не руйнував цих чарів, які нагороджували батьківські турботи, і веселість цієї маленької родини була і приємна, і щира. Увечері засвітили чарівний ліхтар, що розгортав на білому полотні свої мережі й таємничі картини, Шарлеві на превелике здивовання. Нестримані радощі цієї невинної істоти не раз викликали веселий сміх у Роже та Кароліни. Коли
236
- ↑ Реєстр ренти у французькому міністерстві фінансів.
