шили піти полюбуватись на розкішні моріжки та запашні гаї, такі уславлені смаком королеви Гортензії.
— Боже, як тут гарно! — скрикнула Кароліна, коли, зійшовши на зелену верховину, що з неї починається Монморансійський ліс, вона побачила біля своїх ніг величезну долину, яка розгортала свої завороти, вкриті селами, синясті обрії своїх горбів, свої дзвіниці, луки, лани, і гомін якої завмирав у вухах у дівчини, як хлюпіт моря.
Троє подорожніх пройшли берегами штучної річки і наблизилися до тієї швейцарської долини, де не раз бували в дачному домику королева Гортензія і Наполеон. Коли Кароліна сіла з побожністю на порослу мохом лавку, де колись відпочивали королі, принцеси та імператори, пані Крошар висловила бажання ближче подивитися на повітряний міст між двома скелями, що мрів у долині, і рушила до цієї сільської диковинки, покинувши свою дитину під опікою пана Роже, але сказавши йому, що не спустить їх з ока.
— Та невже ж, моя бідна, — скрикнув Роже, — ви ніколи не бажали багатства й насолоди розкоші? і не бажали іноді сама вдягтися у красиві сукні, які ви вишивали?
— Я збрехала б вам, пане Роже, якби сказала, що не думаю про щастя, яким тішаться багаті. Ох, так, я часто мрію, особливо коли засинаю, про те, яка рада я була б, якби матері в її літа не треба було в негоду ходити на базар по наші мізерні харчі! Мені хотілося б, щоб служниця приносила їй, поки вона ще в ліжку, каву, добре підсолоджену білим цукром. Вона любила читати романи, бідненька… так я воліла б, щоб вона стомлювала свої очі, читаючи улюблені книжки, аніж орудуючи зраня до вечора цівками. Також треба було б їй трохи доброго вина. Одно слово, я бажала б її бачити щасливою, вона така добра!
— Так вона довела вам свою доброту?
— О, так! — скрикнула дівчина глибоким голосом.
А потім, по короткій мовчанці, коли молоді люди дивилися на пані Крошар, що стояла на дерев'яному мості й грозилася їм пальцем, Кароліна сказала далі:
— О, так, вона це мені довела. Як вона пильнувала мене, коли я була маленька. Вона спродала своє останнє
225
