зварила стара. Трійко благеньких стільців були за всі меблі в цій кімнатці, що правила заразом за кухню і їдальню. Над каміном висів уламок дзеркала, на дошці лежало огниво, стояло три склянки та великий білий глек з побитими краями. А втім, підлога в кімнаті, хатня обстава й камін — усе те подобалося завдяки охайності й ощадності, що ними дихало це похмуре та холодне житло. Бліде, вкрите зморшками лице старої пасувало до вуличної темряви та ветхого будинку. Коли глянути на неї, як вона спочивала на стільці, здавалося, що вона зв'язана з цим будинком, як слимак із своєю бурою мушлею. На її обличчі спід удаваної доброти поглядало якесь невиразне лукавство; на голові був тюлевий, круглий і пласкуватий чепець, що кепсько ховав її сивину; сірі великі очі були такі спокійні, як і вулиця, а численні зморшки на обличчі можна було порівняти з тріщинами в стіні. Чи тому, що вона, може, народилася в злиднях, чи тому, що втратила блискуче минуле, вона, здавалось, давно вже помирилася з своїм сумним існуванням. Від сходу сонця до вечора, крім того часу, коли вона варила обід та ходила з кошиком на базар, стара сиділа в другій кімнаті біля останнього вікна проти молодої дівчини. Прохожі цілий день бачили цю молоду робітницю, що сиділа в старому червоному, оксамитовому кріслі, схилившись над п'яльцями і пильно працюючи. Мати ж тримала на колінах зелений швацький тамбур і виплітала тюль, але її пальці насилу ворушили цівками; та й зір у неї ослабнув, бо на шістдесятлітнім носі в неї стриміли ті старовинні окуляри, що тримаються край ніздрів тільки тому, що міцно їх стискають. Уночі ці дві працьовиті істоти ставили поміж себе лампу, якої світло, проходячи крізь дві скляні кулі з водою, кидало яскравий відблиск на їх роботу, даючи одній бачити найтонші нитки, що стелилися з цівок на тамбурі, а другій — найвитворніші малюнки, наведені на тканині, що вона вишивала. Поміж вигнутих граток дівчина поставила на підвіконня довгий короб з землею, де ріс пахучий горошок, красольки, миршава жимолость та кручені паничі, що плелися в'ялим стеблом по гратах. Ті бляклі рослини
213
