— Чого ж ви впадаєте в розпач? — обізвався генерал. — Всі ваші пасажири французи, вони зафрахтували ваш корабель. Ви кажете, що цей корсар Парижанин? То підійміть білий прапор і…
— І він нас потопить, — відповів капітан. — Та й що інше мусить він зробити, коли хоче володіти багатою здобиччю?
— Ах! Так це пірат…
— Пірат! — суворо сказав матрос. — Ох! Він правил завжди додержує і вміє додержувати.
— То що ж! — сказав генерал, зводячи очі на небо, — здаймося на волю божу!
І йому ще вистачило сили стримати сльози.
Не встиг він доказати, як пролунав другий, краще спрямований постріл з гармати, і ядро пробило корпус «Сен-Фердінанда».
— Кладіть у дрейф, — сумно сказав капітан.
І матрос, що обстоював чесність Парижанина, дуже вправно виконав цей розпачливий наказ. Екіпаж у глибокому пригніченні прочекав смертельні півгодини. На «Сен-Фердінанді» було грошей чотири мильйони піастрів в п'ятьох пасажирів, та в генерала сто тисяч франків. Нарешті, на «Отелло», що був тоді за десять пострілів з рушниці, вже виразно було видно люті пащі двадцятьох гармат готових до стрільби. Він летів так, ніби диявол дмухав вітром саме для нього, але око вправного моряка легко могло відгадати секрет цієї швидкості. Досить було тільки глянути на хід того брига, на його довгасту форму, його вузькість, височінь його щогол, розмір його парусів, чудову легкість його нарядження та спритність його матросів, що всі разом, як один чоловік, пильнували зразкового розміщення білої поверхні парусів. Все свідчило про неймовірну певність влади на цьому стрункому дерев'яному створінні, такому швидкому та розумному, як перегоновий кінь або хижий птах. Екіпаж на корсарі був мовчазний і готовий на випадок опору знищити бідне торговельне судно, яке, на щастя для себе, стояло тихо й скидалось на учня, якого вчитель спіймав на провині.
177
