Сторінка:Бальзак. Тридцятилітня жінка (1934).djvu/160

Цю сторінку схвалено

дійшов до вух душогубця. Не зважаючи на свій гострий слух, він стояв, мов прип'ятий до стінки, нерухомий, ніби десь глибоко замислений. Коло світла від ліхтаря невиразно освітлювало його, і в цій смузі світлотіні він скидався на ті темні статуї вершників, що їх завжди ставлять у кутку чорних могил під готичною каплицею. Краплі холодного поту блищали на його жовтому й широкому чолі. Неймовірна відвага світилася на цьому міцно стиснутому обличчі. Його вогненні, втуплені, сухі очі, здавалось, споглядали якусь битву в темряві перед себе. Бунтівничі думки швидко пробігали цим обличчям, якого твердий і певний вираз виявляв високу душу. Його тіло, його поза й постать відповідали його дикому духові. Чоловік цей був сама сила й сама могутність, і дивився він у темряву, як на зримий образ свого майбутнього. Звикнувши бачити енергійні обличчя велетнів, що оточували Наполеона, і захопившись моральною цікавістю, генерал не звернув уваги на фізичні якості цього незвичайного чоловіка, але Елен, підпадаючи, як і всі жінки, зовнішнім вражінням, була геть здивована сумішшю світла й тіней, величі й пристрасті, тим поетичним хаосом, що надавав невідомому подібності до Люціфера, коли той підводився після свого падіння. Раптом буря, що бушувала на цьому обличчі, вщухла немов від чарів, і невимовна владність, що її суттю і проявом той чужинець, може й несвідомо, був, розлилась навколо нього, як всеосяжна хвиля. Думки потоком стекли з його чола, коли риси його набрали природних форм. Зачарована — чи то дивністю цього видовища, чи може таємницею, яку вона викрила, дівчина замилувалась на це лагідне й цікаве обличчя. Якийсь час вона стояла в заворожливій тиші, опанована хвилюванням, невідомим досі її молодій душі, Але відразу, — чи то Елен мимоволі скрикнула або зворухнулась, чи може вбійник, вертаючись із світу ідеального в реальний світ, почув тут не своє тільки дихання, — він повернув голову до дочки свого господаря й невиразно побачив у темряві чудове лице й величаву постать створіння, яке здалось йому, певне, ангелом, бож було воно нерухоме й неокреслене, як привид.

 

163