ний, але потім зглиблений її сприйнятливим розумом, на який впливали релігійні ідеї, — з недавнього часу немов романтично принизили її у власних очах. Ця зміна в її поведінці почалася з того дня, коли вона прочитала в новому перекладі чужоземних п'єс чудову трагедію «Вільгельм Телль» Шіллера. Нагримавши на дочку за те, що вона впустила книжку, мати помітила, що спустошення, яке зробило це читання в душі Елен, походило від сцени, де поет установлює певне братерство між Вільгельмом Теллем, що пролив кров одної людини, щоб урятувати цілий народ, та Іваном-Батьковбійником. Ставши сумирною, побожною і зосередженою, Елен не хотіла вже виїздити на бали. Ніколи ще не була вона така ніжна до батька, особливо коли мати не була свідком тих її ласк. Проте, коли й було охолодження в стосунках Елен до матері, воно виявлялося так тонко, що генерал, хоч і ревниво дбав за родинну згоду, не міг того помітити. Нікому не стало б проникливості прозирнути в глибінь двох жіночих серць: одного молодого й великодушного, другого чутливого й гордого, серця — скарбу прощення в першої і серця лукавства й любові в другої. Якщо мати гнітила дочку витонченим жіночим деспотизмом, то це тільки жертва й почувала. Кінець-кінцем, тільки якась подія могла породити ці нерозгадні загадки. До цієї ночі жодна з цих двох душ не спалахнула винуваченням, але між ними й богом, певне, стояла якась моторошна таємниця.
— Ну, Абелю, — скрикнула маркіза, влучивши хвилинку, коли Моіна з братом мовчки й стомлено принишкли, — іди, синку, треба лягати.
І, глянувши на нього владно, швидко взяла його на коліна.
— Що, — сказав генерал, — уже пів до одинадцятої, а ніхто з слуг не вернувся? Ах, негідники! Гюставе, — сказав він, повертаючись до сина, — я дав тобі цю книжку тільки з умовою, що ти покинеш її о десятій годині; ти мусів сам закрити її призначеної години і йти спати, як обіцяв мені. Коли ти хочеш стати визначною людиною, треба з свого слова зробити другу релігію й триматися
154
