Сторінка:Бальзак. Тридцятилітня жінка (1934).djvu/149

Цю сторінку схвалено

столом і маркізою висока й гарна дівчина сиділа перед кроснами з вишиванням, до якого то схиляла, то відхиляла голову з пишним чорним волоссям, що своєю майстерньо пригладженою масою відбивало світло. Елен сама з себе була ціле видовище. Її врода відзначалась не абияким характером сили й виборності. Її волосся, хоч і зачісане різкими лініями на голові, було таке пишне, що, не скоряючись зубцям гребінки, енергійно спадало на шию. Білість її чистого чола прорізували брови, дуже густі й правильно розміщені. Навіть у верхній губі були в неї якісь риски мужності, що виявлялися легенькими брунатними відтінками під грецьким носом, контури якого були зразково окреслені. Але чарівна округлість форм, щирий вираз інших рис, прозорість ніжного рум'янцю, любосна стомленість уст, закінченість овалу обличчя, а надто святість її дівочого погляду надавала цій мужній красі жіночої ніжності, чудесної скромності, яких ми вимагаємо від ангелів миру й любові. Тільки нічого тендітного не було в цій дівчині, і серцем вона була, мабуть, також ніжна, душею також міцна, яка чудова була в поставі й приваблива з обличчя. Вона мовчала, як і брат ліцеєць, і, здавалось, була під владою тих фатальних дівочих міркувань, що їх часто не можуть збагнути ні батькова спостережливість, ні навіть материна прозірливість так само, як не можна було знати, чи від гри світла, чи від таємних мук походять примхливі тіні, що пробігали по її обличчю, мов легенькі хмарки по чистому небу.

Чоловік з дружиною про двох старших у цю хвилину зовсім забули. Проте, генерал не раз поглядав запитливо на німу сцену на другому плані, що була чарівним здійсненням сподіванок, змальованих у дитячій метушні переднього плану цієї родинної картини. Показуючи людське життя в непомітних градаціях, ці постаті становили щось на зразок живої поеми. Пишнота обстанови, що прикрашала вітальню, різноманітність поз, різноманітність одежі, контраст облич, таких відмінних через ріжницю віку та контурів, підкреслених світлом, — усе розливало на ці людські сторінки те багатство, якого вимагають від скульп-

152